Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

— Все, що знаю, я скажу тобі, о мій спасителю. Запитуй! — смиренно відповів Ілларіус.

— По-перше, якщо можна, я буду називати тебе Ілля, так простіше для мене; а по-друге, звертайся до мене просто Марк, а не Маркус Великий чи «о мій спасителю»; і по-третє, і це — найголовніше: тобі не здається, що я трохи заважкий для твоїх крил?

— Не важчий, ніж пір'їнка у моїй руці, — усміхнувшись, впевнено промовив Ілля.

Сказавши це, він сильно змахнув крильми, і Марк вмить відірвався від землі.

Ілларіус піднявся так високо в небо, як злітають птахи, і Маркові було все видно по-іншому, як уві сні, під повним кутом зору. Дерева стали схожі на велетенські круглі кущі, а річки звивалися і виблискували на сонці, як стрічка у руках гімнастки. Довкола пропливали лише поля, ліси, озера. Подекуди траплялися чудернацькі висячі у повітрі острівки. Вони плавали між небом і землею так, ніби сила гравітації на них не впливала. Марк бачив табуни диких коней і кіз, що паслися поблизу водоймищ, де плавали лебеді і качки. А от жодної людської будівлі він не помітив.

Летіли без перепочинку хвилин двадцять. У Марка стали німіти руки. Крилатий хлопчик, напевно, теж відчув втому і став повільно спускатися. Приземлилися біля якогось лісочка.

— О-ох, добре, що ти здогадався сісти. Я вже думав, що мої руки відірвуться від тіла, а я впаду, як камінь, — втомлено промовив Марк.

— Нам залишився ще такий же відрізок шляху, Маркусе, — натомість невтішно повідомив Ілля.

— О, ні! Все! — залементував Марк. — Я краще піду пішки, а ти летітимеш наді мною і вказуватимеш дорогу.

— Тоді ми витратимемо вдвічі більше часу!

— Нічого. Я не поспішаю, краще вже повзти, як черепаха, аніж гепнутися з висоти пташиного польоту, — розважливо сказав Марк.

— Ні, гаяти час ніхто не має права! — суворо заперечив Ілларіус і замислився. Та за мить скрикнув: — Я знаю, що робити!

І він, піднявшись високо у небо і ніби завмерши у повітрі, став видавати пронизливий високий звук. Це тривало, може, кілька секунд. Потім він знову спустився до Марка.

— Я покликав на допомогу. Зараз хтось із наших, хто є найближче, прилетить сюди. Разом нам буде легше добратися до Альфи, — пояснив свої дії Ілля і продовжив: — Добре, коли б це був хтось із моїх друзів. Не довелося б тоді пояснювати, хто ти такий. Твою появу необхідно якомога довше зберігати у таємниці.

Марк лежав собі на травичці і дивився у блакитне небо, не особливо дослухаючись до монолога Ілларіуса. Його бентежили зовсім інші думки: як будуть хвилюватися бабуся і мама, коли не зможуть його знайти; і куди це він потрапив, а якщо це насправді якесь там Зеленоводдя, то де воно розташоване; і чому цей Ілларіус має його за якогось Маркуса Великого? Але більше його цікавила репліка про викривлений час…

— Зараз буду брехати, — раптом пошепки, перебиваючи хід думок Марка, сказав Ілларіус, — а ти кажи, що нічого не пам'ятаєш.

Тепер Марк зауважив, що до них підлітає крилата пара: хлопець і дівчина, у такому ж одязі, як Ілля. Вони були значно старші від Марка. Приземлившись біля них, першим заговорив хлопець:

— Привіт, Ілларіусе Непереможний! Ми почули твій сигнал, пролітаючи неподалік. Щось трапилося? Як ми можемо тобі допомогти?

— Вітаю тебе, Гардіусе Кмітливий, і тебе…

— Камелліна Турботлива, — представилася дівчина, безсоромно розглядаючи Марка величезними синіми очиськами з довжелезними, ніби приклеєними, віями.