Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

— Я?! Ні, що ти! Я й у ліцеї на музичні заняття не ходив, — сказав Марк, — бо завжди вважав співи і музику дівчачими справами.

— Це там Маркус не ходив, а тут… Ви просто ще не все про себе знаєте, — загадково промовив Ілларіус.

— Слухай, тільки не треба звертатися до мене на ви, бо мене зараз знудить, — закотив очі Марк.

— Як накажете, Великий Маркусе! — відповів, схиляючи голову, хлопчик.

— От і добре! А ще: набридли мені оці твої таємниці: крила, співи, «ти не все знаєш». Розкажи мені, та й годі! — почав наполягати Марк. — От, наприклад, навіщо тобі ті крила, якщо ти не ангел? Може, ти вмієш літати? — хмикнув він.

Ілларіус Непереможний нічого не відповів, а тільки, вставши з землі, потужно змахнув крилами і здійнявся у повітря. У Марка від подиву щелепа відвисла. Оце так прикол! Справжні крила, а не якась там бутафорія, як спочатку він подумав.

— Бачиш, вони для того, щоб просто літати, — долинуло до Марка з висоти. — У Зеленоводді кожен мешканець вміє це робити, — сказав Ілларіус, приземлившись. — Інакше нам не потрапити у наші міста і не подолати відстаней між ними. Ми живемо у мегаполісах, що розташовані над землею, зрештою, ти усе побачиш сам.

— Як це — над землею? У повітрі? Нічого не розумію, — здивувався Марк.

— Слухай, але ж ти повинен вміти телепортуватися, — зауважив Ілларіус так, ніби не почув запитання Марка, але, помітивши його очманілий погляд, продовжив: — М-гу, значить, ще ні… Ну, добре. Отже, я сам повинен донести тебе до Альфи.

— До Альфи? А це що?

— О, Альфа — це головний мегаполіс Зеленоводдя, місто старійшин і наших правителів, усіх наймудріших і найталановитіших. Це — також місто найбільш багатих людей нашого континенту. І тобі необхідно бути сьогодні там. Однак, я бачу, що для однієї із найвизначніших постатей Зеленоводдя це буде не дуже легко здійснити. — Ілларіус скептично подивився на Марка.

— А це ти зараз про кого?

— «Про кого, про кого» — про тебе. Я зауважив, що особливою кмітливістю ти не вирізняєшся. А ще Маркус Великий! — та раптом Ілларіус Непереможний вкусив себе за язика, пригадавши, що все ж таки він перед наймогутнішою істотою Зеленоводдя, яка просто ще не отямилася від Переходу. Тоді Ілларіус вже м'якше продовжив: — Розумієш, на це мені знадобиться вдвічі більше часу, ніж я би летів сам. До того ж доведеться оминати річки і озера, які тут скрізь розкидані, бо я боюся знову необачно туди впасти. Я не дуже добре вмію плавати.

— Я зауважив, — із сарказмом сказав Марк.

— Що ж, якщо обіцяєш і надалі мене рятувати, міцно тримайся за мої руки і не хвилюйся, ми летітимемо з інтервалами на відпочинок, — засміявся Ілларіус. — Хоча, правду кажучи, ти повинен вміти це робити сам і набагато краще за мене. Ти не хочеш спробувати? — обережно поцікавився він.

— Сам? Літати?! Хіба що ти маєш для мене запасну пару крил, — видихнув Марк.

— О, Маркусові Великому не потрібні для цього крила, — поспішив повідомити Ілля. — Він може подолати гравітацію лише силою думки! — поважно відізвався про Марка у третій особі крилатий хлопчик.

— Жартуєш?! Хоча… іноді мені сниться, що я літаю. Це — надзвичайно захопливо, але я дуже сумніваюся, що міг би це зробити насправді, — скептично зауважив Марк.

— От бачиш, Маркусе, твоя підсвідомість підказує тобі те, у що ти відмовляєшся вірити. Навчити тебе цьому я, на жаль, не можу. Але вказати тобі шлях до Альфи і доставити тебе туди — моє найперше завдання і обов'язок. Давай руки, о мій спасителю, — вклонившись і простягнувши до Марка руки, сказав Ілларіус.

— Поки ми ще не у повітрі, я хотів би з'ясувати декілька питань, — скоромовкою сказав Марк.