Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

Ну й дива! Крила не були причеплені, вони просто росли із його спини! Марк сторопів. Отже, він таки помер і опинився в раю, а цей хлопець — просто ангел! Оговтавшись, Марк зніяковіло запитав:

— Ти хто?

— Мене звати Ілларіус Непереможний.

— У вас всі анг… ангели мають такі дивні імена?! — запитав Марк, примруживши очі проти сонця.

— Ні! Я не Ангеліус, а Ілларіус! І ім'я моє не дивне, а істинне, — відповів хлопчик, не зважаючи на Маркову пригальмованість.

— А крила чиї?! Якщо ти не ангел чи «ангеліус», як ти кажеш, то як вони кріпляться до твоєї спини? Щось я не зауважив ніяких двигунчиків, ремінчиків. Мені здалося, що я потрапив у рай. Ні?! — нічого не розуміючи, запитав Марк.

— Ну, треба ж таке! Раз у житті мене врятували, і мій спаситель не при своєму розумі. Який рай, ти що на сонці перегрівся? Ти — у Зеленоводді. Пригадав?

— У Зеленоводді?! Ні, я такого щось не пам'ятаю… Останнє, що я пригадую, це було гарчання вовків за спиною, а потім… потім я упав в яму в печері, і чомусь мені здавалося, що я дуже довго падав, а може, і вдарився головою. Щось вона мені дуже болить! — поскаржився Марк.

Очі Ілларіуса, здавалося, випадуть, так він їх вирячив від подиву. А вислухавши небагаті спогади Марка, він стверджувально запитав:

— Ти — Маркус Великий! Дитя Зеленоводдя?!

— Я просто Марк. А Маркусем мене нази…

— Ти — Маркус Великий! — вигукнувши це, Ілларіус, знепритомнівши, гепнувся на землю. Марк не знав, що має робити, але за мить здогадався і викрутив йому на обличчя свою мокру футболку. Ілларіус розплющив очі. Марк, схилившись над ним, запитав:

— Гей, Ілля, все добре?

Ілларіус підвівся, відступив на крок і, притиснувши обидві руки до грудей, низько вклонився.

— Ти пройшов через діру Вічності! — з пафосом і шаною сказав він. — Жодна людина не може пройти крізь Вир часу. Будь-хто буде розпилений там, у небутті. Але у старовинному пророцтві сказано, що тільки Маркус Великий, пройшовши крізь діру Вічності, врятує наш світ від зникнення у викривленому часі!!! Я щасливий двічі: по-перше, доля вдруге дарувала мені життя; а по-друге, моїм рятівником став Маркус Великий, — сказав Ілларіус і, піднявши очі і руки до неба, почав наспівувати якусь урочисту пісню без слів.

Марк увесь цей час мовчав і уважно слухав. Він не знав — чи то Ілларіус так жартує, чи то справді є якесь Зеленоводдя, а може, він занадто сильно вдарився головою. Ну, а коли вже той почав солоспіви, Марк подумав, що це якраз хлопець несповна розуму, і вирішив почекати, поки той закінчить, і хоч що-небудь корисне для себе дізнатися. Зрештою, треба було б запитати шлях назад до Діри…

Марк спостерігав за Ілларіусом. Той співав і викидав ногами такі колінця, що Марк майже переконався у його недолугості. От тільки ті велетенські крила ніяк не вкладалися в його голові.

Хлопчик закінчив свою хвалебну арію і присів навпроти Марка.

— Я бачу, ти дуже любиш співати, — почав Марк, сподіваючись, що це буде непоганим початком для бесіди.

— О, Маркусе Великий! Пісня — невід'ємна частка нашого життя. У Зеленоводді у всіх чудові голоси. Ви теж вмієте співати.