Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

Ілля присоромлено опустив очі.

— Я думаю, що хлопці мають ще крихту часу, аби реабілітуватися, — з усмішкою промовила постать, яка нарешті матеріалізувалася поміж них і обійняла їх за плечі.

— Бабуся?! — приголомшено вичавив Марк.

Біля нього і справді стояла жінка, як дві краплі води схожа на його бабцю Дану. Але цього не може бути!

Вона аж ніяк не могла сюди потрапити. Розум Марка говорив одне, а очі бачили зовсім інше. Те ж густе сиве волосся, тільки зібране у високу зачіску, як і у всіх присутніх. Ті ж добрі рідні очі, погляд, голос, руки. Все, все! Це — вона.

І Маркові відразу стало так добре і затишно у цьому зовсім незнайомому світі, який йому нав'язували. Маркові вмить закортіло пригорнутися до неї так, ніби він не бачив її цілий рік!

Тут один член ради встав і урочисто відрекомендував усіх, обвівши шанобливим жестом руки і схиливши голову:

— Перед вами Рада старійшин Зеленоводдя і її Голова — Данелліна Абсолютна, Хранителька Зеленоводдя.

— Бабця Дана! — радісно скрикнув Марк і хотів кинутися до неї, та вона міцно стисла його плече своєю рукою.

Марк закляк.

Не можна сказати, що Ілларіус був дуже здивований реплікою Марка.

— Юначе, — почувся голос старця у срібній мантії, який Зійшов з підвищення і став ближче до хлопців. Він звертався до Ілларіуса. — Рада старійшин Зеленоводдя висловлює Вам подяку за неоціненну послугу, що полягала у допомозі Маркусові Великому добратися до Альфи. За це Вас достроково переведено із Альфійської льотної школи у Світову академію телепортації.

У Ілларіуса від несподіванки аж щелепа відвисла.

— До навчання Ви мусите приступити негайно, — додав старець. Він ближче підійшов до Ілларіуса і почепив йому на шию сріблястий ланцюжок із лимонно-жовтим кристалом.

— Я теж дуже вдячний за таку честь і шану. Але, на мій сором, перш ніж я допоміг Маркусові Великому долетіти до нашого мегаполіса, він сам врятував мені життя, коли я мало не втопився у річці на краю Червоного сектора, — винувато зізнався Ілларіус.

Усі присутні посміхнулися після його слів, ніби їм усе було відомо, а старець незворушно промовив:

— У Вас буде ще не один шанс йому віддячити.

— Отже, ми не дарма скерували Вас до академії. Тож поспішайте, Вас проведуть гноми, — сказав хтось із старійшин.

У залі знову з'явилися знайомі маленькі чоловічки і запросили Ілларіуса пройти з ними. Він встав, розкланявся і пішов до велетенських інкрустованих дверей, через які вони прийшли.

— Маркусе Великий! — старець вклонився, розвівши руки. — У ситуації, що склалася, ми не маємо права на довгі знайомства і вступні слова. Я думаю, ніхто не заперечуватиме, якщо я відразу перейду до суті справи, — він поглянув на старійшин, які сиділи незворушно, і продовжив: — Нам усім, окрім Вас одного, добре відоме пророцтво про вашу доленосну місію. Однак, на мій погляд, а я побачив за своє існування чимало… — погоджуючись, хранителі закивали головами. — Так ось, ми вважаємо, що часу у нас значно менше, аніж нам хотілося б, а Вам необхідно, щоб розкрити і проявити свої приховані неординарні таланти. Тому у Вашому розпорядженні тільки відкоригований час, який нам вдалося шляхом неймовірних зусиль вихопити із простору.