Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

Марк благально глянув на бабусю. Його лякав цей зморшкуватий старий, що наголошував на кожному своєму слові, ніби карбував монету. Старець у той момент глянув з-під брів на Хранительку і строго вимовив:

— А родинні зв’язки Вам у цьому не дуже допоможуть!

Маркові раптом стало страшно.

«М-гу, аякже!» — дуже тихо подумала бабця, та Марк все одно це почув. — «Напевно, я не кину своє дитя у пащу…», але тут вона подивилася на онука і зрозуміла, що він усе чує.

— Прошу мені вибачити моє зухвальство, але я не дозволю називати наші з бабусею стосунки таким холодним виразом «родинні зв'язки»! — запально, але твердо вимовив Марк несподівано сам для себе.

Бабуся несхвально захитала головою, а старійшини вдали, ніби нічого не чули. І тільки суворий старець обернувся, ідучи до свого кришталевого крісла. Він затримав на Маркові пронизливий багатозначний погляд. Погляд, який Марк назавжди запам'ятає.

— Я дякую Раді старійшин за мудре рішення і вважаю закінченим наше обговорення, — звернулася Данелліна Абсолютна до присутніх.

Старійшини встали, вклонилися один одному і дематеріалізувалися. З ними щезли стіл і крісла, окрім трону Хранительки.

Марк відразу відчув, як йому стало легше дихати.

Примарний світ Деінде

— Маркусь, солоденький мій! — розкрила обійми бабуся, щойно всі зникли.

— Бабуню, який я щасливий, що ми з тобою тут зустрілися! — і він обійняв її так, як кожен, хто б зустрів останню рідну душу на світі. — До речі, а що ти тут робиш? І чому ти мене не попередила про…

Та Данелліна Абсолютна зупинила благальним рухом руки лавину запитань, що на неї насувалася, і сказала:

— Марчику, і я щаслива, що з тобою все гаразд і ти без особливих пригод опинився в Альфі.

— Та було декілька пригод, — Марк став їй поспіхом переказувати події, які трапилися з ним протягом останнього часу. — Особливо я перелякався ще там, у лісі, коли на мене мало не напали вовки!

— Вовки?! — перепитала бабця. — Справжні?

— Так! Їх було п'ятеро чи шестеро. Той ліс був такий незвичайний і страшний: дуже густий, темний. Я нічого чітко не бачив.

— Розумію. Та це добре, що ти від них утік. Давай що-небудь перекусимо, а за обідом ти мені усе розкажеш докладніше, — запропонувала бабця Дана.

Данелліна Абсолютна взяла Марка, як колись у дитинстві, за руку і повела його до стіни позаду свого трону. Дорогою вона ледь торкнулася спинки крісла лівою рукою, і стіна зникла.

Вони увійшли до чогось схожого на патіо. Такого собі італійського дворика-саду, де росли чудові, але не відомі Маркові рослини, співали пташки і літали різнобарвні метелики. Під невеличким пухнастим ультрамариновим кущем розмістився круглий дерев'яний стіл, уставлений наїдками. Від надзвичайно апетитних ароматів у Марка потекла слина і зрадницьки забурчало у животі. Він знітився.