Розділ «Частина ІІ Зеленоводдя»

— Данелліно, мудра Хранителько! Якщо таке Ваше рішення, — почув продовження розмови Марк, — нам необхідно негайно переміститися до Старої Омеги. А… — помітивши появу Маркуса, старійшина запропонував: — Чи не вважаєте ви за правильне взяти з нами Дитя Зеленоводдя?

Бабуся з тривожним подивом ковзнула по обличчю цього наполегливого старого і на якусь мить замислилася.

— Я думаю, що розважливіше буде, щоб він поки що спостерігав здалеку. А вам, я думаю, варто вже бути там! — чітко і голосно сказала Данелліна.

— Авжеж, авжеж! — покірно відповів старійшина і, відкланявшись, телепортувався.

Бабуся сіла поруч з Маркусем і ніжно провела рукою по його волоссю. Неслухняні кучерики, ховаючись під її долонею, як пружинки, знову вискакували з-під неї. Так вона намагалася бодай трохи заспокоїти і його і, врешті-решт, себе. Але це не надало йому більшої впевненості у собі в новому світі й новій ролі.

— Ба, поясни мені, де ми є: у пустелі, у саду, у величезному парку чи деінде? — не в стані здолати дискомфорт, вигукнув Марк.

— Це добре сказано, Маркусь! Ми ніяк не могли визначитися у назві! А ти це зробив мимохідь! Чудово! — майже радісно сказала бабуся. — Ми у «Деінде», — і вона посміхнулася.

— Це середовище, — Данелліна показала рукою навколо себе, — мінливе, воно дуже чутливе до емоцій і почуттів, відповідно до яких змінюється. Ти почуваєшся добре — довкола з'являються приємні барвисті пейзажі, та якщо у тебе на душі — туга, навколишній світ теж виглядатиме сумним.

— Отже, це — ілюзія?

— Ні! У жодному разі. Усе довкола тебе — реальне, але нестабільне. Нам вдалося стабілізувати тільки деякі речі, перенесені із Зеленоводдя, і ґрунт під ногами.

— Тобто ми ще й не у Зеленоводді?! — Марк був зовсім шокований. — Чудово!

— І так, і ні… Середовище, у якому ми перебуваємо, було вихоплено у просторі поза часом. Чи ти це розумієш? — Данелліна зазирнула у широко розплющені від подиву Маркові очі, намагаючись відшукати там хоч крихту віри, бо здорового глузду тут було замало.

— Не дуже! Як це — «поза часом», так не буває!

— Маркусе, ти дуже багато читаєш і знаєш. Але тобі не відомі закони математики і фізики, що діють у Зеленоводді, чи, інакше кажучи, шестивимірному просторі.

Марк сидів розгублений. Світ довкола нього змінювався з неймовірною швидкістю. Здавалося, у ньому не було ніякої логіки. Така нестабільність і новизна знову стали дуже сильно лякати його. У душі ніби утворилася величезна діра, яка пожирала усю інформацію про Зеленоводдя, щоб насититися і нарешті принести спокій Маркусові, але глибина її була, мабуть, наче у Маріанської западини, де безслідно зникає все, що туди необачно потрапляє.

Бабусина присутність не дуже допомагала. На превеликий подив онука, вона виявилася зовсім невідомою хоча й дуже могутньою істотою з іншого світу, світу, який, схоже, не дуже люб'язно сприймав Марка. Він відчував себе таким пригніченим, безпорадним і нікчемним, хоча десь там, у глибині душі, йому лестило знання про те, що він особливий. Однак йому знову захотілося стати маленьким бабусиним онуком. Не цієї владної Хранительки, а тієї бабусі з Діри. І він мало не розплакався.

А Данелліна Абсолютна продовжувала свою розповідь…

— Я спробую пояснити тобі все коротко і доступно. А ти, будь ласка, візьми себе в руки, — вона зауважила його хвилювання, — і просто постарайся прийняти усе так, як воно є. Тому що ти — невід'ємна частина нашого світу, — вона наголосила на слові «нашого» так, ніби життя у Дірі для неї ніколи не існувало. Маркові стало ще гіркіше і важче на душі.

— Земля і Зеленоводдя — це одне і те ж саме небесне тіло, та ж сама планета, інакше кажучи. Але існуємо ми паралельно, Зеленоводдя — це паралельний вимір…

— Так, я це вже чув від Іллі, — уважно слухаючи, сказав Марк.