Розділ 4 ЗА ЗАВІСОЮ

— Я тобі теж. — Через біг незнайомка говорила зовсім нерозбірливо, ці слова ледь можна було розібрати крізь шипіння.

Аеніль зрозуміла, що шипіння виникає через дихання дівчини. Вона і сама дещо хрипко дихала, бо у неї були хворі легені, як і в багатьох дітей її віку, що родом з Ературського півострова. Це був наслідок епідемії, котра охопила ті країни років десять тому. Однак дихання дівчини було зовсім інакше.

— Я Аеніль. З першої групи алхіміків, перший курс.

— Я з відділення чародійства, — нерішуче промовила дівчина. — Третя група, перший курс. Гелео.

Аеніль здивувалася, що така доросла дівчина (судячи зі зросту, їй було років сімнадцять) навчається тільки на першому курсі.

— Вибач, що попереднього разу тебе образила. Не знаю, що на мене найшло… — винувато промовила Аеніль.

Гелео невиразно стенула плечима.

— Але чому?.. Чому ти ховаєш обличчя?

Гелео якусь хвилину повагалася, а потім скинула каптур. У Аеніль розширилися очі від здивування і страху.

— Що… Що це з тобою?

Гелео усміхнулася і тихо промовила:

— Нічого. Я такою і повинна бути.

— Тобто… — до Аеніль нарешті дійшло. — Ти не людина?

— Я лебенійка. Тому й ношу цей каптур з наказу викладачів. І не даремно. Тут не дуже люблять не-людей, — сумно відказала Гелео.

— Так, не люблять, — задумливо підтвердила Аеніль. — Але й нормальних людей часто теж не люблять.

— Я бачу, — співчутливо сказала лебенійка. — Мені вже чимало діставалося, але ще ніхто не змушував чистити туалети цілу ніч. І не намагався принизити так, як тебе сьогодні.

Аеніль почервоніла і сказала:

— Насправді він мене просто зачинив у жіночому туалеті. Мені довелось там цілу ніч сидіти, але я нічого не чистила. То він збрехав.

— Зрозуміло, — усміхнулася Гелео. — Ну, мені пора йти, бо вже пізно, зустрінемось згодом.

Вона пішла у напрямку сходів, але за кілька кроків зупинилася, обернулася і додала: