Розділ 4 ЗА ЗАВІСОЮ

— Пора вже б вивчити наші підземелля, півсеместру минуло. Сідайте.

Вони сіли разом за останню парту. Ембла мало не спіткнулася через підніжку Савлія, але він в останню мить прибрав ногу і лише стиха загиготів. Хлопець не хотів занадто ворогувати з Емблою, бо вона давала йому іноді списувати.

— Отже, як я говорив, у середині Четвертої Епохи в Межиріччі розпочалося нове повстання. Воно охопило південний захід країни, і в результаті бунтівний регіон Солонь остаточно відколовся від Імперії…

Цього викладача і Аеніль, і Ембла слухали уважно, бо, попри нудний предмет, розповідав він цікаво: активно жестикулював, наводив різни приклади, історії й жарти по темі і таке інше.

Майстра Зевксідема слухали майже всі — а це була лекція для усього курсу, а не лише для відділення алхіміків. Еліна з сердитим виразом мусила вислуховувати шепотіння Мілона Діакторіда з другої групи, що сидів поруч з нею. Савлій із Тімом, як завжди, непомітно грали у картки під партою. І ще Сабілла, вкрай неохайна дівчина з другої групи алхіміків, постійно крутилася, жбурляла у повітря паперові кульки й абсолютно не зважала на слова майстра. Виникало враження, що вона взагалі не розуміє арніонської.

Аеніль не раз придивлялася до цієї дівчини — так сильно вона відрізнялася від решти учнів. Здавалося, та ніколи не відвідувала ванних кімнат — у дівчинки було брудне, зліплене волосся, що нагадувало бур’ян у неї на голові. Брудні руки, немов вона постійно порпається у землі. Про заляпаний і потертий одяг, драну мантію взагалі краще не згадувати. Запах її поту було добре чути і на чималій відстані від неї. Але при цьому вона не випромінювала загрозу, як можна було сподіватися. Хоч у ній відчувалась якась прихована сила, мало хто наважувався її чіпати. З нею і не спілкувався ніхто, та вона цим не переймалася. Бо й сама ні з ким не намагалася говорити. Її «спілкування» зводилося до грубих образ і кпинів на адресу всіх, хто траплявся на її шляху.

Аеніль почула, як щось у її торбинці зашурхотіло. Вона заглянула туди й дістала невеликий пергамент, згорнений у трубочку і перев’язаний. Цей сувій енергійно тріпався у її руці. Дівчинка обережно його розгорнула і поклала перед собою. Це був самописний пергамент, яким учні частенько користувалися на уроках, щоб поговорити непомітно для викладача.

«Що у вас сталося? Де окуляри Ембли? — Нітетіс».

Аеніль дістала перо і написала на пергаменті для Нітетіс, що відбулося. У відповідь отримала ще одне повідомлення:

«От паскуди! Я так і знала, що той Анахарсій — негідник. А Савлій — його підлиза, навіть не заступився!»

Аеніль не змогла стримати усмішку. «Савлій» і «заступився» були для неї несумісними словами. Йому треба було дякувати тільки за те, що він не особливо активно втручався.

«Якщо хочете, я можу сказати батьку після заняття. Він полагодить окуляри. Хоч він і з відділення книжників, але чарувати вміє».

Аеніль пошепотіта про це з Емблою, а потім відповіла Нітетіс:

«Добре. Тільки не треба казати йому, що сталось насправді. Бо якщо Анахарсія покарають, то нам потім тільки гірше буде».

Більше їм переписуватися не вдалося, бо майстер Зевксідем став на них часто поглядати. Мабуть, щось запідозрив.

Після заняття вони почекали, доки всі вийшли, і втрьох підійшли до майстра.

— Звичайно, я все полагоджу! — енергійно запевнив він. І справді, за мить Ембла тримала в руках свої окуляри, які були немов нові.

— Класно, — сказала дівчина, коли викладач уже вийшов і вона знову одягла їх. — Треба мені вивчати чарівництво факультативом, це корисна справа.

— Так, мабуть, — невпевнено сказала Аеніль.

Вона помітила, що в класі залишилася ще одна учениця. Це була Гелео, як завжди у каптурі, що приховував обличчя. Вона нерішуче стояла неподалік, мабуть, хотіла щось сказати Аеніль. Та трохи подумала і вирішила познайомити їх усіх.