Розділ 4 ЗА ЗАВІСОЮ

— Я не піду. Це ви підете, — Аеніль не розуміла, звідки в неї взялася сміливість для таких слів.

Хлопці перестали кидати кульки і стали насмішливо її розглядати, підморгуючи один одному.

— Ну що ж, сама нарвалась, — сказав загрозливо один і зачинив двері до класу порухом руки.

Це були складні чари, й у Аеніль мурашки поповзли по шкірі. Тепер вона вже кляла себе, що вплуталася у це. Одна справа її одногрупники-алхіміки, які жодного серйозного закляття не знають, і зовсім інша — ці чарівники. Вона нічого проти них не вдіє. Дівчина відчула, як в неї тремтять коліна.

— Так. Усе буде чесно, — промовив другий хлопець. — Два на два. Я з Весом проти тебе з твоєю прищавою подругою.

Вони обоє захихотіти, але це був набагато більш зловіщий сміх, ніж Аеніль чула спочатку.

— Вона мені не подруга, — пробурмотіла Аеніль.

— Ну що ж, тобі гірше, — зареготали хлопці.

Вони перезирнулися і вимовили якесь закляття.

Аеніль не уявляла, що юнаки сказали і як від цього захиститися. Вона не відразу зрозуміла, у чому справа, коли з підлоги повіяв вітер. Однак коли він рвонув зі свистом угору, піднявши і мантію, і спідницю, до неї дійшло. Не думаючи ні про який захист, вона намагалась повернути руками спідницю на місце, але вітер був настільки сильним, що це не виходило — сама Аеніль мало не піднялася у повітря. Дівчина впала на підлогу й тільки так змогла поправити спідницю й відповзти від місця, де віяв вітер.

Дівчина закрила руками палаюче від сорому обличчя й заплакала. Утім, сміху вона не чула, і це змусило її відкрити очі. Обоє хлопців голосно лаялися, перебуваючи у непрозорому синьому тумані, а незнайомка продовжувала щось шепотіти.

Аеніль відразу піднялася на ноги і стала пригадувати хоч якісь атакуючі закляття. Вона відчувала незмірну вдячність до тієї учениці, завдяки якій хлопцям не вдалося помилуватися нижньою білизною Аеніль.

— Ну все, ти догралась! — люто вигукнув один з хлопців до незнайомки, коли вони нарешті вибралися з імли. — Нас уже задовбав твій жалюгідний туман, якщо це все, на що ти здатна…

Але його змусила змовкнути звичайна книжка, яка боляче вдарила його по голові. Аеніль жбурнула її, підсиливши політ чи не єдиним відомим їй заклинанням — підсилювальним.

Хоч Аеніль відчувала, що ця сутичка погано закінчиться для них обох, але стримати себе не могла. Вона вся палала від гніву й бажання помститися і за себе, і за незнайомку. І від розуміння власної безпомічності її гнів тільки зростав, одночасно зі страхом та відчаєм.

Хлопці розлютилися не на жарт. Адже вона напала в той момент, коли у них зник чарівний захист перед їхньою власною атакою. Вони обоє обернулися до Аеніль і стали готуватися до якогось сильного спільного закляття. Дівчинка зіщулилася від страху. Вона намагалася позбутися злості, яка палала всередині, щоб хоч трохи відновити свій захист, але їй це не вдавалося. Аеніль зовсім не вміла керувати власними емоціями.

З рук хлопців вилетіла велетенська вогняна куля. Аеніль перелякано відступила, але помітила, що незнайомка кинулася до неї і закрила її собою.

Вперше в житті Аеніль побачила, як діє справжній чарівний захист. Куля врізалася у повітря перед незнайомкою. Навсібіч посипалися іскри. Куля зросла мало не вдвічі і відбилася назад з блискавичною швидкістю. Хлопці такого не чекали і ухилитися не встигли. Від удару вони попадали, відлетівши на десяток кроків. У кімнаті запахло смаленим. Обгоріли їхні мантії та кілька стільців.

Не чекаючи, доки вони отямляться, обоє дівчат вискочили з кімнати і побігли до замку. Зупинилися вони лише в якомусь тихому коридорі на безпечній відстані від галереї.

— Дякую тобі, — сказала Аеніль, мало не задихаючись від бігу.