Розділ 9 Москва дає добро

— Ти документом не прикривайся! Невідомо, як ти його отримав! — крикнув комісар.

— Кажи-кажи, та не забалакуйся. Чи натякаєш на щось? — зненацька строго спитав дідусь. І Ліберман осікся.

— Гаразд, поїхали, відпочинемо трохи, — тихо сказав комісар, дивився при цьому кудись убік.

— Документ поверни, — нагадав старий. Ліберман повернув аркуш. Повели загін до гаю. Там стали табором. Зброю тримали напоготові, ескадрон один верхи сидів, ладний у будь-яку мить почати бій. Гармати встановили, під кулемети окопчики вирили. Не застанеш їх зненацька.

— Я десяток у розвідку послав, щоб слідкували за хутором про всяк випадок, — доповів Єрофеєв.

— Добре.

— Як думаєш, не обдурить нас дід?

— Не знаю, — Ліберман був злий на старого. — Я б його власними руками пристрелив, якби не документ!

— Та облиш, Борю. Якщо сам товариш Ленін видав цей документ, то так треба. Нам, може, і не зрозуміло, навіщо, але треба для перемоги революції. Не наша справа лізти туди.

— Тут все наша справа, Андрію, все? — не погодився комісар. — Ну нічого, сьогодні документ, а завтра ми прийдемо, тут порядок наведемо, випалимо всю цю нечисту силу!

— Ти ляж, відпочинь. Скільки вже не спав. Сил треба набратися, — сказав Андрій і поплескав товариша по плечу.

— Та не можу заснути, все про цю справу думаю. То про велетня, то про скарби.

— Вже одна валіза?

— Я буду керівництву доповідати! Ми ще за другою валізою повернемося! — Ліберман заскреготав зубами і пригрозив кулаком якомусь невидимому ворогу.

Єрофеєв переконав друга лягти в затінку, трохи відпочити. Комісар ліг і швидко заснув. Комполку перевірив охорону, здивувався, що від розвідки ніяких звісток. А тут ще коні якісь перелякані стали, іржали, копитами землю рили, форкали.

— Нумо перевірити, що там з розвідкою! — Ще десяток Єрофеєв послав. Швидко повернулися бійці, перелякані всі, наче курчата під яструбом.

— Товаришу командиру! Ось! — показали кількох хлопців, з першого десятка. А в тих очі божевільні, самі всі посивілі і сказати нічого не можуть, тільки тремтять і скиглять. — Усі такі, весь десяток!

— Що з ними трапилося? — здивувався комполку, бо відправив бійців, а отримав якихось калік.

— А бозна. Ми приїхали, а вони валяються на землі ось такі вже. І поруч трійко зв’язаних. І валіза. А коні, коні розбіглися перелякані, не спіймаєш їх.

Єрофеєв усе дивився на своїх бійців. Нормальні ж хлопці були, а тепер огарки якісь.