Розділ 9 Москва дає добро

— Достеменно цього Бар-Кончалаба не знає. По одній з версій, чорні вершники годуються тими почуттями. По іншій, роблять з почуттів якесь зілля для продажу на великому ярмарку. Можливе і те і інше. Як би там не було, але попасти у полон до чорних вершників, то найгірше, що може статися. Краще смерть.

— І довго вони катують людей? — Міра вже не посміхалася.

— Доти, поки жертва ще може виробляти почуття.

— Поки не вмирає?

— Після довгих катувань у жертви настає отупіння. Коли вона вже нічого не відчуває. Вона ще жива, але її можна різати навпіл і нічого з неї не вичавити. Ані болю, ані страху, вони живі тілом, але мертві душею. Таких чорні вершники віддають на харч ведмедям, які їм служать.

— Ведмеді? — Міра аж головою закрутила.

— Ага, дресировані ведмеді, вони навіть трохи вміють розмовляти.

— Що це за цирк?

— Не цирк, а так і є. Великі ведмеді у червоних мундирах з золотими позументами. Їх Бар-Кончалаба назвав ведмеслугами. Так написано в книзі, навіть малюнок є, — Дубківський впевнено кивав головою. Чавунок знову сповз йому на обличчя, гепнувся об ніс, сотник зойкнув.

— Цирк та й годі! — сказала Міра чи то про розповідь, чи про того, хто розповідав, і нагнала коня. Порівнялася з Четом, який їхав стривожений і напружений.

— Ти теж віриш у чорних вершників? — спитала вона, помітивши його хвилювання.

— Про них написав професор Харківського університету Бар-Кончалаба! Великий дослідник чудовиськ Слобожанщини! Нехай і покидьок! — закричав позаду Дубківський. Чет мовчав. Міра дивилася на нього.

— То ти віриш?

— Не знаю… — Чет скривився. — Погано, якщо дідусь хоче нас покарати.

— Хто такий цей дідусь?

— Не знаю. Але він тут головний. Нечиста сила. Треба тікати звідси.

— Куди? Позаду червоні!

— Нехай краще червоні.

— Не панікуй, Чете, — Міра здивовано дивилася на нього. Такого Чета, нервового та пригніченого, вона ще ніколи не бачила. Навіть тоді, біля будинку фон Шпіла, коли він поліз на вірну Смерть, щоб врятувати Ті від шабель «вовчиків». Коли вона відчула, як серце сіпнулося. І зовсім не від страху смерті, що маячила поруч.

— Ти чуєш? — зненацька спитав Чет і подивився назад. Міра помітила в його очах майже паніку.