Розділ 5 Небезпечні перегони

— Ходімо поговоримо, — тихо і якось перелякано сказав Дубківський і відійшов від дуба. Виглядав приголомшеним, хоча і намагався бути спокійним. Та його вуха пульсували і налилися червоним.

— Про що говорити? Міра зникла! — Чет був схожий на дикого звіра, махав гвинтівкою, готовий у будь-яку мить кинутися на ворога, тільки нехай скажуть, де той ворог.

— Ходімо! — гримнув сотник та знову схопив Чета за руку, але той вирвався. Тоді сотник відійшов сам. Чет ошелешено дивився на дуб. Торкнувся пальцями кори. Кора як кора.

— Та іди вже сюди! — закричав Дубківський з відстані. — Швидше, я знаю, де вона!

— Де? — Чет побіг до нього, наче курча до курки. Прибіг, помітив вуха сотника, відвернувся, бо дуже вже кумедно виглядав Дубківський.

— Міра у дубі, — зашепотів сотник Чету.

— Що? Що ти верзеш? — обурився Чет.

— У середині дуба! У стовбурі!

— Маячня!

— Якби я розповів тобі, що мої вуха стали як лопухи, ти теж би не повірив? — спитав Дубківський і узявся за свої вуха. При бажанні він міг прикрити одним вухом все своє обличчя. Оце так лопухи!

— Як вона могла опинитися у дубі? Там дупел немає! І для чого? — роздратовано спитав Чет.

— Дуб схопив її. Я читав про таке в книзі професора Бар-Кончалаби! — прошепотів Дубківський.

— Хто це в біса такий?

— Це дослідник див Слобожанщини. При цараті його книги заборонялося видавати, бо вважалося, що у благодатній державі, що перебуває під владою дому Романових, не може бути ось таких див. То він видавав їх як художню літературу, а не наукові праці. Вже після того, як царя скинули, кілька книг таки надрукували, як треба. Я читав одну, і там було про дубів-викрадачів. Так само, як і про струмок слонячих вух!

— То вона у дубі? — Чет подивився на дерево з такою ненавистю, наче хотів спалити його поглядом. Вже збирався бігти туди, щоб звільнити Міру, коли Дубківський зупинив його.

— Зачекай! Що ти збираєшся робити?

— Я хочу визволити її!

— Голими руками?

— У мене є зброя! — Чет стиснув гвинтівку.

— Твої кулі дубу до дупи! До того ж ти можеш поранити її! — розважливо сказав Дубківський.