Розділ 5 Небезпечні перегони

— А тут ще поклали наших. Сімох. Вони в лісі були, дорогу на Шпилівку якраз Стерегли. Шарпали, як хто їхав. А тут їх пошарпали. У трьох куля у лобі.

— У лобі?

— Ага! Прямісінько над носом. Як тоді, біля потяга, — закивали бандити.

— Невже та сучка знову тут об’явилася? — здивувався Куделін і зрадів.

— Більше ніхто кулі так точно в лоб не кладе.

— Цікаво, цікаво, — замислився отаман і за мить вирішив: — А поїхали і ми у Шпилівку! Подивимося, чому це так там медом намазано, що навіть комісар Ліберман туди поперся. Може, і курву ту знайдемо!

Банда рушила з села. Вершники по троє, за ними кілька тачанок з кулеметами і вози зі здобиччю. Вже майже на виїзді з села Куделін зупинився. Побачив, як з-за тину позирнула на банду дівчина.

— Диви, яке яблучко наливне! Песе, взяти її! — наказав отаман, і здоровезний бандит, наче складений з брил м’язів, голий по пояс, той самий, що вибивав вікна у потязі, в якому їхала Міра, кинувся до двору. Хвіртка зачинена, та він в неї і не проліз би. З розбігу вдарив ногами у ворота і вивалив їх. У дворі Пса перестрів селянин, батько дівчини. Хоч і не молодий, але широкоплечий, жилавий. Та який би не був, а значно менший він зі Пса.

— Стій, гад! — закричав сердега і розставив руки, мовляв, не пропустить Пса. А той хижо посміхнувся, вихопив обушок з-за пояса. Засвистіли у повітрі металеві кульки і тріснув череп мужика, наче кавун переспілий. Завалився селянин мертвим, а Пес кинувся до нього, учепився зубами в горлянку і смоктав кров. Це його Куделін навчив, щоб страшніше виглядало, що всі про його дивізію тільки і говорили. Дівчина закричала, коли побачила, що роблять з її батьком. Пес залишив труп, схопив перелякану дівчину, відштовхнув матір, яка намагалася втрутитися, а зараз відлетіла до хати, наче іграшка від рук розгніваного дитинчати. Пес потягнув дівчину до отамана. Щось мугикав собі під ніс, задоволений, що виконав наказ.

— Батько віддавати не хотів, Пес йому шию зламав! — загомоніли бандити, які водночас і боялися Пса, і захоплювалися його силою та божевіллям.

У Пса була своя історія. Куделін забрав його з бродячого цирку, який пробирався до Одеси та натрапив десь під Єлисаветградом на Вовчу дивізію. «Вовчики» зґвалтували акробаток, перестріляли карликів, засмажили слона, а Пса, який у цирку піднімав гирі, привели Куделіну.

— Що за одоробло? — спитав отаман у власника цирку, який, побитий, валявся поруч. Власник вже беззубим ротом заплямкав і розповів, що купив хлопчика у селі на березі річки Івотки, де ще водилися жабоїди, легендарні богатирі, які колись винищили жаб-людожерів, що існували в тих краях. Жабоїди мали напрочуд слабкі розумові здібності, але були дуже витривалими і міцними. Ось Пес у три роки, коли власник цирку побачив його, вже міг убити собаку каменем, у п’ятирічному віці розгинав підкови, а в десять років піднімав коня. Хто був батьком Пса, невідомо, бо жабоїди були настільки примітивні, що не створювали сімей, а жили, наче тварини, у блуді. Мати ж Пса померла від грипу, який з-поміж інших хвороб вражав жабоїдів найбільше. Хлопчика підібрали селяни, які не знали, що з ним робити, диким та їдомим. Радо віддали його до цирку, де він почав виступати спочатку в номері «Феноменально сильна дитина-богатир», де рвав своїми невеличкими ручками колоди карт, розгинав підкови, закручував у вузол кочерги. Коли підріс, то перейшов у номер «Найсильніша людина у світі», в якому піднімав і крутив на дровеняці з десяток відвідувачів, жонглював гирями та тягнув переповнені трамвайні вагони. Останнім набутком Пса в цирку був номер «Залізний кулак», коли він вбивав голіруч биків, а також «Один проти всіх», в якому Пес легко перетягував канат із кількома десятками відвідувачів.

Отаман вислухав власника і вбив його. Потім їв печеню зі слонячого хобота. Кидав шматки Псу, який ловив їх на льоту і жадібно ковтав, навіть не жуючи. Наказав посадити Пса на ланцюг і не давати харчів. Годував тільки сам і жорстоко карав, якщо Пес сам знаходив десь їжу. Так Пес став собакою отамана Куделіна, ладною виконати будь-який його наказ.

Ось тепер він тримав непритомну дівчину на руках і дивився відданими очима на отамана, чекаючи наказу.

— Сюди її! — закричав Куделін і вказав на свого коня. Пес поклав дівчину поперек сідла, вона опритомніла, застогнала.

— Та тихіше ти! Тихіше, — сказав Куделін і посміхнувся, кинув Псу шматок хліба. Той вловив їжу ротом, своїми пишними губами, ковтнув не жуючи і радісно заверещав. Дивізія попрямувала далі, а отаман мацав дівці то сідниці, то груди, посміхався з її переляканого скиглення. Бандити дивилися на ватажка і крутили головами. Ох і душогуб! Сам чорт у людському вигляді!

Між тим загін червоних поспішав до Шпилівки.

— Так, Жникін. Візьми десять чоловік і їдь на хутір до того Загорулька. Захопи бабу, з якою він жив, може, діти є, їх теж бери, — наказав комісар Ліберман.

— Так товариш Єрофеєв заборонив те робити, — нагадав матрос.

— Товариш Єрофеєв занадто делікатний. Інколи забуває, що революція — це не інститут шляхетних дівиць. Нам не головне як, нам головне — перемогти. Візьмеш її, і до мене!