Розділ 5 Небезпечні перегони

— Тоді що робити? — Чет аж застогнав, так хвилювався за Міру.

— Не знаю. Бар-Кончалаба писав, що дуб можна примусити віддати його жертву, наставивши на нього гармату.

— Але в нас немає гармат!

— Я знаю. Але й бомби теж подіють.

— У нас немає і бомб! Вона помре всередині? — Чет аж побілів весь.

— Ні. Дуб викрав Міру, щоб віддати її володарю лісу, — авторитетно пояснив Дубківський.

— Кому?

— Таємній істоті, що володарює в лісах. Йому підкорюються всі дерева, вони хапають красунь і віддають їх володарю лісу, який злягається з ними, і красуні народжують йому оцупки, які він навесні висаджує і тим самим продовжує життя лісу.

— Я не віддам Міру нікому! — аж заричав Чет.

— Я знаю, як її врятувати, — прошепотів Дубківський з гордим виглядом.

— Як?

— Гас у тебе залишився у каністрі?

— Та щось плескається.

— От ним і налякаємо. І ще готуйся стріляти по корінню, — попередив сотник.

— По корінню? У землю? — здивувався Чет.

— Це незвичайні дуби, вони можуть ходити. На корінні своєму. То стріляй по ньому, щоб не втік разом з Мірою.

— Не втече! — крізь зуби пообіцяв Чет і побіг ловити коней, до одного з яких була приторочена каністра з гасом.

Між тим загін отамана Куделіна поспішав шляхом серед полів.

— Батьку, червоні розділилися! — доповіли Куделіну. Той все мацав дівку, яка висіла у нього поперек сідла. Вже і не стогнала, бідолашна, знепритомніла.

— Як розділилися?