Розділ 7 Нові гравці у гру вступають, старі з неї вибувають

Спроба попередити ляхів з угорцями була пов'язана не просто з ризиком  — із найсмертельнішим зі смертельних ризиків, проте... Проте Дрозд відкрив таємницю кільком людям!

Коли Белз упаде  — а встояти проти такої сили він не зможе! — хтось та й розв'яже язика, і тоді  — тоді йому пекельні муки відпочинком здадуться, бо мовчанку про таке йому не подарують.

Залишався один шанс. Один-єдиний. Ризик, величезний ризик. Та інакше  — смерть, до того ж жахлива.

Він вийшов на довірену йому ділянку муру, гарикнув:

 — Чому смолоскипи не запалено?

 — Так без них ліпше...  — розгублено відповів Ярош.

 — Кому, може, ліпше, а мені гірше!

Смолоскипи запалали.

Боярин Роман пройшовся раз, другий, третій. Із кожним разом йому було все страшніше і страшніше. Зрозумівши, що, коли так ітиметься далі, він ніколи не наважиться, пан стрибнув униз. Туди, де між кригою річки й валом намело величезну кучугуру.

Він усе-таки вдарився об вал, сковзнув по його крижаній поверхні, врізався у сніг, не зламавши собі нічого лише тому, що був такий малий і легкий. І почув голос Дрозда:

 — Швидше мотузки! Наш упав!

«Не зрозуміли!»  — пронизала все єство радість.

Він підхопився на ноги й кинувся в чорну стіну, що утворилася там, де кінчався простір, освітлений смолоскипами.

«Думають, що памороки мені забило!»

Тим часом Дрозд схопив Яроша, який уже натягував тятиву.

 — Це ж...

Ярош запнувся, бо не міг дібрати слова.

 — Так треба, хлопче. Ти молодець, але так треба.

І, перехопивши погляд боярина Мстислава, відвів його вбік.

 — Ніякої стріли із запискою не було. Тобто стріла була, та записку я собі сам писав.