Розділ 7 Нові гравці у гру вступають, старі з неї вибувають

Лоренцо саме для таких справ  — а не для того, про що всі думали,  — купував молодих дівчат і навчав тих із них, які виявляться кмітливими.

Венеція формально мала мир і союз із Людовиком, проте всі розуміли, що жорстокі битви в Далмації  — не останні. Тепер по Людовикових союзниках нанесено удару, а Венеція начебто й не при чому...

Кинджал із руків'ям та піхвами зі слонової кістки, який йому продав один із нукерів, венецієць вирішив залишити собі  — адже з нього почала нитка розплутуватися. «Повернувся до мене — бувають же такі збіги!»  — Лоренцо колись сам подарував цей кинджал волинському послу... Як його? Олехно. Упокій, Господи, його душу.

На снігу перед ханською юртою було складено дві купи різних речей. В одній  — зброя та обладунки, у другій  — різні прикраси та предмети одягу. Офанасій підійшов, подивився, підняв з окремої ганчірки масивну золоту сергу з великою перлиною.

 — Спасінням душі присягаюся, що цю сергу носив у вусі Олехно-боярин.

Павло-Воронко, якого підвели наступним, упізнав шаблю слуги ординського на прізвисько Вуйця. А отець Тит  — срібне панікадило, що його взяв із собою інший священик, отець Симон, який був з боярином Олехною.

 — Досить,  — посміхнувся Кулпа.  — Далі хай кати ним займуться.

Кулпа посміхався, здавалося, незрозуміло чому.

Він не збирався пояснювати, що об'єднане військо угорських половців і брацлавських мурз рушило не на нього, Кулпу,  — чого темник боявся, боявся до дрижаків, бо четверо на одного  — це четверо на одного!  — а назустріч Джанібекові, і до їхньої зустрічі залишалося два-три дні.

Оскільки сили були приблизно рівними, то переможець  — хай би хто ним став!  — нестиме великі втрати й муситиме рахуватися з ним, Кулпою.

Чутки про стрілу із запискою, яка влучила в щит, облетіли Белз  — та що там було облітати? Тепер майдан у районному центрі більший, аніж белзька цитадель...

Мало хто міг наважитися ставити воєводі питання. Серед цих небагатьох, певна річ, перше місце посідала дружина, але... Коли Дрозд удав, що не розуміє натяків, бояриня перейшла в рішучий наступ:

 — Ну мені ж ти мусиш сказати! Я твоя перед Богом дружина!

У відповідь воєвода нагадав, що Єва також була дружиною Адама, і чим це скінчилося, після чого йому довелося рятуватися втечею на вали.

Не заспокоївшись на цьому, жінка гримала на всіх, хто потрапляв під руку, та так гримала, що й у ворожому таборі чути було!

 — Шкода, що баб не ставлять на воєводство.

 — А таки-так, гнали б вони ляхів до Кракова!

Ті, хто зустрічав воєводу, який носився обланкою[105] так, неначе в нього всі зуби болять, відводили очі, коли ж він заводив розмову  — а заводив часто,  — розмовляли якось ніяково.

Проте троє наважилися спитати, і всі троє дістали відповідь: «Заприсягнись, що нікому!»  — а потім кілька слів на вухо.

...Юді було зле, як ніколи ще не бувало.