Розділ 7 Нові гравці у гру вступають, старі з неї вибувають

У польському таборі виникло пожвавлення, а за якийсь там «отченаш» поляки почали горлати:

 — Усе! Смерть ваша прийшла!

 — Угорці підходять! Не встояти вам!

 — Кінець вам!

Сказати, що це не подіяло, означало б сказати неправду. Не одна голова похнюпилася...

...Воєвода молився.

«Тягнути час! Тягнути!»

І раптом, саме тоді, коли він думав про одне, несподівано прийшло рішення, як зробити інше. Він мало не закричав: «Пришліть мені когось надійного»,  — але вчасно прикусив язика.

Хоч як дивно, але в такій пекельній тисняві, яка утворилася в Белзі, поговорити з кимось не просто сам на сам, а ще й так, аби ніхто не помітив, було проблемою,  — а якщо хтось побачить їх двох під час бесіди, то весь задум може зірватися.

Остаточне рішення прийшло в голову під світанок, коли Дрозд повернувся додому після чергового обходу стін, та, щоби зняти напруження, ліг із холопкою. Після того як та зняла з душі тягар, майнула думка підіслати її до того з бояр, кому він вірить повністю, до кінця, щоби пояснила на печі (в Белзі також бували татарські печі-лежанки, на ній вони тепер і перебували)... Але... окрема спальна кімната була розкішшю, яку міг собі дозволити навіть не кожен монарх.

«Ще підслухають, і піде поголос».

І раптом до нього дійшло, ДЕ його точно НЕ ЗМОЖУТЬ підслухати.

Це була така несподівана думка, що він аж засміявся.

Коли князеві Семену повідомили, що воєвода йде на переговори до двох королів, узявши заручника, князь із великим трудом стримав свій відчай. Одначе якби він міг побачити все, то, мабуть, був би задоволений.

Хоча Дрозд також піклувався про свою честь, ще й як піклувався, проте він був не князь, а всього лише паном-боярином. Те, що його статки та реальна влада були не меншими, аніж в удільного князя, питання гонору не торкалося.

Тому, коли вранці до брами під'їхав угорський герольд і почалися переговори, точніше, перекрики, бо Дрозд стояв на брамі, а герольд  — унизу, то француз (як і більшість оточення короля, герольд походив із його батьківщини) навіть не здивувався, коли після слів (Дрозд промовляв німецькою): «Я згоден засвідчити свою пошану їхнім милостям[102]...»  — згори пролунало:

 — За мене аманатом[103] Бенедикт-воєвода.

 — Їхні милості вирішать!

 — Якщо мене схоплять або я захворію, його вб'ють!

Про себе герольд зрозумів: Бенедикт  — найліпший тактик об'єднаної армії, та, головне, він родич багатьом впливовим аристократичним родам у кількох країнах.