TextBook Битва над Сулою
— Мало нас, — тривожився Попович, підраховуючи ратників, що стікалися до Римова. — Дружинників шість сотень, та ополчення зо три тисячі. Чи встоїмо, доки надійде князь?
— Мусимо встояти, — прогудів Муровець. — Іншої ради нема.
Добриня промовчав. Лише кивнув головою. Добре, коли він з дня дідової смерті сказав бодай два слова.
Тієї ночі у Римові ніхто не склепив повік.
Жінки зносили збіжжя до Городища чи закопували його по криївках. Старі діди з хлопчаками збирали з усіх усюд човни і підводили їх до урвища. Це на той випадок, коли половці прорвуться до містечка і римівським дітям та жінкам не лишиться нічого іншого, як рятуватися в болоті.
Проте ховатися за мурами Городища поспішали не всі.
Тітка Миланка вирішила іти разом з військом. До матері приєдналася Росанка та ще кілька десятків жінок та дівчат.
— Хто ж вас перев'яже, коли щось трапиться? — доводили вони Іллі Муровцю. — Хто, як не ми?
— А вас самих хто перев'яже? — сердито відгарикувався Ілля Муровець. — Ану, геть на Городище і щоб я більше не чув таких розмов!
Росанці теж дісталося на горіхи. Олешко під'їхав до неї і тихо сказав:
— Іди з жінками та дітьми. Бо...
Росанка задерикувато стріпнула русою косою.
— Бо — що? — запитала вона.
— За косу поведу, от що!
І в Олешковому голосі крилася така рішучість, що Росанка мимоволі відступила від Поповича. І лише тоді обурилася.
— Чого це ти мені вказуєш?! — вигукнула вона.
— Бо... того.
Ординці підійшли до Сули, коли сонце вже висушило росу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Битва над Сулою“ на сторінці 1. Приємного читання.