Розділ «Повернення»

Сторожова застава

Повернення

Ніби крізь сон до нього долинув якийсь невиразний звук. Спочатку Вітько подумав, що то реве десь за Римовим розгніваний тур. Проте невдовзі звук став іншим — густий, рокітливий. На таке не був спроможен навіть найдужчий з турів.

«Схоже на вертоліт, — кволо спливла у Вітьковій голові думка. — Проте звідкіля йому взятися в Римові?»

А тоді йому за комір посипалася волога земля. І що більше вона осипалася, то виразніший і ближчий ставав вертолітний гуркіт. Вітько з зусиллям викинув перед собою здорову руку, відгріб убік жменьку землі. Попереду засіріло. Він гребнув ще раз — і звідкілясь до нього прилинув промінець іншого світла...

Зненацька хтось обережно взяв його на руки і поніс крізь сутінь під сліпуче сонце. Вітько міцно зажмурив повіки. А коли знову розплющив очі, то радісний вигук вихопився з його грудей: він був на руках Поповича.

— Олешку... — прошепотів він. І тут хлопця надовго обступила суцільна пітьма.

А потім навпроти Вітька усівся козак Мамай. Він тихо перебирав струни своєї бандури і дивився кудись удалеч сумовито-задумливими очима. Мамай чимось був схожий на Іллю Муровця, який зняв шолома і навіщось підкоротив вуса. Зненацька козак почав зменшуватися у розмірах. І зменшувався доти, аж доки став картиною на білій стіні.

— Де я?.. — прошепотів Вітько і з зусиллям повернув голову вбік. Тієї ж миті до нього долетів чийсь бадьорий голос:

— От бачите! Він очуняв. О, ви навіть не уявляєте, скільки цей герой ще принесе шкоди сусідським садкам!

А потім над Вітьком схилилася мама. Його мама, та, яку він востаннє бачив майже місяць тому! Мамині очі були червоні від сліз, проте на змарнілому обличчі світилася радість. Збоку від мами усміхався Костянтин Петрович. У руках він тримав Вітьків шолом і розсічену кольчугу. Костянтин Петрович хотів щось сказати, проте його відсторонив лікар з пишними вусами кольору стиглої пшениці. В його руках був шприц.

— Де це тебе, друже мій, стільки носило? — поцікавився він і порскнув рідиною з шприца. — В цирку виступав, чи бився з псами-лицарями?

— З половцями, — механічно відповів Вітько, не відводячи наляканого погляду з гострого шприца.

— Он як, — відказав лікар і весело поворушив пшеничними вусами. — То ти, друже мій, надзвичайно хоробра людина. І для тебе мати справу зі шприцом — це раз плюнути. Ану, повертайся спиною, козаче!

Вітько з жахом заплющив очі.

Через десять днів Вітько вийшов з лікарні й одразу ж захотів податися на Городище. Супроводжували його члени історичного гуртка — Колько Горобчик, Ігор Мороз, Вонько Федоренко. І, звичайно, Костянтин Петрович. Ганнусі ще не було, вона обіцяла приїхати пізніше.

Хлопці йшли поруч з Вітьком і нічого не розуміли. Начебто підмінили їхнього товариша. Такий хвалько був, а тут на тобі — слова зайвого не вимовить!

— Слухай, Вітю, то ти хоч розкажеш нам, що з тобою трапилось? — уже чи не вдесяте запитував Горобчик.

— Потім, — коротко відказував Вітько. — Потім розкажу.

— А чого ти йдеш одразу ж на Городище? — не відступав Колько — Навіщо воно тобі?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повернення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи