Римівське городище
Вершники врешті вибралися на узлісся. У Вітька щось ніби обірвалося всередині: його Воронівки не було.
Не було ні рівного ряду цегляних хат, ні школи. Не вибігла назустріч мама, не вибирався з-під свого велосипеда розколошканий Колько Горобчик.
На знайомих пагорбах і улоговинах розкинулося зовсім інше село. Воно було всуціль оточене високим, майже на людський зріст, тином з масивного пакілля. За тином виднілися дахи приземкуватих будівель. На лузі перед загорожею паслися корови. Одне теля наблизилося до вершників і замукало. Мабуть, намагалося щось розповісти.
Віддалік промчав табун коней.
Вершники проминули ворота і без поспіху рушили уздовж майже безлюдної вулиці. Кожне обійстя нагадувало невелику фортецю. Біля того місця, де мала бути його хата, Вітько мимоволі притримав коня. Олешко підозріло поглянув на нього й поклав долоню на руків'я меча.
— Чом зупинився? — запитав він. — Щось вивідуєш?
— Як що? — подав голос один із вершників. — Росанку вивідує, хіба не бачиш?
Вершники чомусь зареготали. А Олешко почервонів і, схоже, розлютився.
— Ану, не затримуй! — гарикнув він і підштовхнув хлопця.
— Я тут жив, — сказав Вітько.
Навколо запала мовчанка. Навіть Олешко, що збирався ще щось додати, застиг з роззявленим ротом.
— Га? — нарешті озвався хтось. — То він, виходить, наш?
— А й справді, у Миланки колись був хлопець, — сказав дід Овсій. — Мирко його звали...
Він наблизився до Вітька й уважно оглянув його з голови до ніг. Стенув плечима.
— Ніби схожий на Мирка, — нарешті сказав він. — А втім...
— У Городищі розберемося, — буркнув Олешко. Червона барва все ще не зійшла з його обличчя. — Віддамо дядькові Ількові, а вже він нехай сам вирішує, що до чого.
Римівське Городище не йшло ні в яке порівняння з воронівським. Перед Вітьковими очима постало не заросле бур'янами кладовище, а справжня фортеця. Глиняні вали вивищували і без того круті схили. З них густо стирчали загострені паколи. Важка брама виблискувала до сонця металевими смугами.
З трьох боків фортецю оточували плавні. З четвертого боку, від Римова, Городище відмежовувалося широким ставком з мулкими берегами. У найвужчому місці через ставок була перекинута гатка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сторожова застава» автора Рутківський В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Римівське городище“ на сторінці 1. Приємного читання.