Розділ другий Врятувати героя війни

Кошовий зупинив її поглядом, Магда ковтнула останні слова, щоки запашіли.

— Вибач. Я не мала права, не повинна була. Просто цей чоловік, ці розмови… Коли є спільний ворог, якого всі скуштували на смак, подібні розмови треба по змозі згортати.

— Якщо закривати очі й вуха, нічого довкола не припиниться, Магдо.

Вона взяла з комоду свої цигарки.

— Ти киватимеш на заміри поляків.

— Спершу я поговорю з Ладним і зрозумію, з чим доведеться мати справу.

— Але ти все одно придумаєш казку, яка допоможе витягнути убивцю на волю. Й у перспективі — виправдати. Поліція розбиватиме лоба, шукаючи іншого вбивцю, якого насправді не існує. Климентію, я не лише шляхетного польського роду. Я також удова поліцейського, а покійний пан Богданович закон поважав.

— Ми посваримося?

Тепер замовкли обоє.

— Поки не знаю, — мовила першою Магда.

— Я так само. Лише візит до Бригідок. Далі побачимо. Влаштує обіцянка тримати тебе в курсі справи й радитися перед тим, як приймати якесь рішення?

— Мене влаштує, якщо ти відмовишся порушувати закон.

Віко сіпнулося вкотре за ранок.

— Коли так, пропоную компроміс, — сказав Клим. — Я обіцяв добитися побачення з Ладним і переговорити з ним. У цьому пункті жодного порушення нема. Рішення прийму потім. Власне, так я й збирався зробити. Годиться?

Магда повела плечима.

— Ти все одно вже вирішив. На цьому етапі від мене нічого не залежить. Мої зауваження ти почув. Хочеш — вважай це страхами. І все, вже давно час поснідати.

Забравши цигарки з собою, Магда зникла в кухні.