Розділ другий Врятувати героя війни

— Умов не створено! Я кричу й пишу про це!

— Тепер герою війни створять усі умови в тюрмі, — відрізав Клим. — Дозвольте пояснити, для чого ви пришли до мене, пане Гірняк.

— Я ж…

Тепер виставив правицю Кошовий, переклавши попільницю в ліву руку. Сивий цигарковий дим зсередини міг нагадати людині з фантазією щойно використану зброю.

— Чекайте. Ви щойно сказали про якусь записку, де є нібито зізнання. Отже, ви її не бачили й зізнань не читали. З кримінальною поліцією навряд чи дружите. Та де! Зовсім не дружите! Звідки знаєте про записку? Цього факту ніколи б не повідомили в газетах, принаймні — в першій публікації. Значить, у вас інші джерела.

— Звісно. Підтримую контакти зі стрільцями, котрі мешкають у притулку. Поліція вчора пізно нагрянула з обшуком, збурили ветеранів. Серед них же вибрали пойнятих. Записку знайшли в їхній присутності…

— …і зачитали вголос! — знову перервав його Кошовий. — Не робіть із мене дурня, пане Гірняк! Або ви знаєте зміст записки, або — ні. Але якщо не знаєте й припускаєте, ці припущення повинні мати підставу.

Магда підтримала Клима кивком.

— Навіть я не знала таких деталей. Принаймні, дізнавалася не відразу. А я, прошу зазначити, кілька років прожила з начальником кримінальної поліції. Та й потім у криміналі від мене не тримали таємниць, даючи потрібну інформацію.

— Я знаю, хто ви, пані Богданович, — зітхнув Гірняк. — І визнаю правоту пана Кошового. Проте ви мене постійно перебиваєте. Можливо, маєте до моєї скромної персони якусь антипатію. Чи просто незадоволені ранньою несподіваною появою. Та повірте, я не прийшов переконувати вас, пане Кошовий, у цілковитій невинуватості стрільця Ладного, — тут у його очах блимнув вогник лукавства. — Ви ж це хотіли сказати, пане адвокате? Цим збиралися пояснити мій несподіваний прихід? Бачте, я теж умію рахувати ходи й робити прогнози.

— Ми не граємося, — відрубав Клим. — Так, ви прийшли до мене, аби вмовити витягнути Ладного з тюрми. Де він, до речі? В Бригідках?

— Так.

– І знову — про ваші «якусь» та «нібито». Мені невідомо, що й де ви дізналися. Швидше за все, вже почали діяти превентивно й підводити до висновку: все надумане, звинувачення висмоктані з пальця, влада черговий раз хоче посадити за ґрати героя. Адже влада боїться героїв війни, тим більше — таких, як Захар Ладний. Пасіонарій, влучний стрілець, якому нема чого втрачати і який буде вимагати брати до уваги кожне своє слово. Через те його апріорі закрили несправедливо, шукаючи цапа-відбувайла. Заступитися за нього нема кому. Спосіб життя підходящий — вояк на маргінесах, чоловік із ураженою психікою, не знаходить собі місця. Докази сфабриковані, тож…

— Ні.

Віко сіпнулося.

— Що — ні? Що значить — ні?

— Вашу помилку в прогнозах, пане Кошовий.

— Помилку?

Гірняк із підкресленою акуратністю почепив капелюха на вішак і почав розстібати легке пальто. На короткий час процес повністю поглинув гостя. Мимоволі Клим із Магдою прикипіли до нього поглядом, так, ніби він займався чимось надзвичайно важливим. Впоравшись із останнім ґудзиком, газетяр підніс погляд, подивився Кошовому в очі.

— Я не кажу — не вбивав. Навпаки, переконаний: Захар Ладний винен. Він убивця, справді вбив інженера Косацького, полюбовника своєї колись коханої дівчини. Хоча, даруйте, пані Магдо, кохання не буває колишнім. Воно або є, або нема, до самої смерті. Хіба не так?