Розділ десятий Чому не буває колишніх поліцейських

– І я йду з вами?

— Тепер уже я не лишу вас самого. І все одно, — він повернувся до Магди, — поки я вдягаюсь, будь така добра, звари кави. На всіх, як вистачить запасу.

— Я поповню, — озвався Лінда. — Благо, маю тепер можливості…

… За півгодини вони їхали в бік Підзамчого[33] на критій бричці, яка чекала біля будинку. Перетнувши залізничну колію, візник — напевне, один із підручних Тими, бо навряд чи таку мандрівку довірять сторонньому, виїхав на Огіркову.[34] Тут, проминувши кілька сірих кам’яниць та дешевий, зведений незадовго до війни готель «Підзамче», бричка завернула в тупикову вуличку й спинилася на початку, неподалік від невеличкої садиби. Кошовий знав — вона належала власнику фабрики органів Янішевському,[35] але яка її доля зараз і чи взагалі комусь потрібні церковні органи, поняття не мав.

— Він живе сам, тюремників жінки не люблять, — криво посміхнувся Лінда. — Хіба курви, за гроші. Змінився вже після втечі, затримався, бо наглядачів усіх опитували. Вчора цілий день не виходив, сусіди не бачили. Тобто опівдні кудись ходив, повернувся, кажуть, під великою мухою. З того часу його не бачили.

— Коли на службу? — поцікавився Клим.

— Нині в ніч. Тепер тихо.

Кароль, а за його прикладом — Кошовий подалися вперед, вгледівши рух. Шацький, трохи оклигавши після кави, з цікавістю визирав з-за Климового плеча, дихаючи йому у вухо. Або поліція чекала на них, або, швидше за все, Лінда знав про час початку операції, тому й квапився.

З різних кінців вулички до обшарпаного двоповерхового будинку стягувалися агенти в цивільному. Поки вони вдавали з себе звичайних містян, майстрових, військових, торговців, волоцюг. Але випадкових перехожих у цьому вуличному театрі вже не було. Раптом, немов за невидимим глядачам сигналом, вистава припинилася. Рух прискорився, організувався, агенти перестроїлися в одним їм відомий бойовий порядок, вже не ховали зброю, блокували периметр, контролюючи всі вивчені раніше підходи, парадний вхід і вікна. Відокремилася трійця найметкіших, чоловіки по черзі зникли всередині.

Клим стиснув кулаки.

Дихання Шацького прискорилося.

Ранок завмер.

Аби знову ожити, коли один із трійці швидко вибіг з будинку, стискаючи в правиці револьвер, лівою — поправляючи капелюха. Кошовий миттю зрозумів усе, але до останнього хотів помилятися. Але чекати вже не збирався, відштовхнув Лінду, скочив на землю, поспішив до будинку. Навперейми кинулося відразу двоє в цивільному, Клим вивернувся, отримав не сильний, проте відчутний удар у живіт, та все одно проривався далі.

— Та стійте вже! — гримнуло за спиною.

У супроводі агента до них наближався Марек Віхура власною персоною.

— Пустіть, — наказав коротко, і коли виконали, навис над Кошовим, прогудів: — Моя б воля, зараз би додав від себе.

— Хіба не ваша? — огризнувся Клим.

— Але й не ваша! Знову лізете, куди не слід.

— Будь ласка, пане комісаре.

— Тобто?