Розділ десятий Чому не буває колишніх поліцейських

— Знайшли.

Кошовий провів рукою по лицю, в такий спосіб проганяючи залишки сну.

— Хто?

— Його звати Франц Коль, сілезький німець. Чесно кажучи, я підозрював його, ще коли служив у поліції. Та не було нагоди виявляти зв’язки зі злодіями. І потім, якби їх встановили, за цим Колем наглядали б довший час. Треба стежити за переміщенням усередині тюрми, хай кримінал думає, що діє таємно.

— Зараз ви справді говорите, мов поліцейський, — Клим не приховував іронії.

— Чому — як? Поліцейські агенти колишніми не бувають. Доведу вам це елементарно.

— Наприклад?

— Збирайтеся. Про Коля я вже повідомив комісара Віхуру.

А тут Кошовий ніби отримав під дихало.

Повітря враз забракло, в очах на мить потемніло, і в реальність повернула Магдина поява. Вона стала в дверях спальні, схрестила руки на грудях, ковзнула поглядом по Шацькому, котрий уже сидів, судомно наводячи лад у одязі, кивнула:

— Добрий ранок, — і потім пронизала поглядом раннього гостя: — Що відбувається, пане Ліндо? При мені, як раніше, можна поводитися природно й говорити все.

— Пані Магдо, справа дуже делікатна…

— Ви все почули, — відчеканив Клим, нарешті оговтавшись. — Пані Магда має право знати все, чим переймаюся я. Тим більше, пов’язане з тим, що мене позавчора мало не вбили. А я хочу знати, для чого ви все розказали Віхурі.

— Бо поліцейський, кажу ж вам. Нехай зараз займаюся дещо іншими справами, але так уже склалося. Ви теж віднедавна не адвокат.

— Не рівняйте.

– І ви, і я поміняли рід діяльності, — вів своє Лінда. — Чесно кажучи, в моєму розумінні наближення до політики, як ось ви, чи до криміналу, як ось я, однакове лихо. Політичні рухи навіть більше зло, бо всякий може сказати щось, а потім не відповідати за свої слова. У нас так не прийнято.

— Таки у вас?

— Не чіпляйтеся до слів. А Віхурі сказав, бо ловити злочинців — не ваша робота. Тюремний наглядач Коль проніс і передав ув’язненому стрільцю Ладному зброю. Це грубе порушення, і він має відповідати перед законом. Хіба ви тут його представляєте, пане Кошовий?

Клим мовчав, і Лінда з цього скористався, остаточно заволодівши ініціативою.

— Взагалі, як ви собі уявляли все? Злодії через давню симпатію до вас вираховують кур’єра. Ви — що? Приходите до нього, погрожуєте зброєю, катуєте, ріжете ножем, вимагаєте назвати ім’я того, від кого посилка? А потім? Чи, може, ви планували залучити мене до такої справи? Аби потім разом взяти слід, зловити лиходія, витрусити з нього правду — хто і за чиїм наказом стріляв у Ладного? Припустімо, я б погодився. Нам би на пару вдалося розмотати клубок. Далі?