Розділ десятий Чому не буває колишніх поліцейських

Віко сильно смикнулося.

— Я б передав усе, разом із доказами, комісару Віхурі. Ви мене знаєте, я не чиню самосуд.

— То що я поганого зробив? — розвів руками Кароль. — Усе одно всі шляхи ведуть до поліцейського департаменту. Я позбавив вас додаткових, нікому не потрібних ризиків. Позавчора вам пощастило. Хтозна, чи поталанило б удруге, зіткнись ви з тим товариством знову, сам на сам, як сищики-джентльмени в авантюрних книжках.

Клим торкнувся віка пучкою.

— Дякую за турботу. Для чого, коли так, узагалі взяли труд прийти до мене?

— Бо вважаю себе людиною честі, пане Кошовий. Подобається вам то, чи ні. Ви підказали, де й кого шукати. Ваші підозри підтвердилися. Завершити все можна вже за пару годин, і все — з вашою допомогою. Тож нечесно було б не запросити вас на операцію.

— Глядачем?

— Як і мене.

Шацький кахикнув:

— Перепрошую шановне паньство, особливо — пані Магду, за завданий клопіт. Проте як зі мною бути?

— А що з вами? — здивувалася Магда. — У такому стані треба випити міцної кави. Я її для вас зварю, приходьте потроху до тями.

— Дякую за турботу. Та я ж не про каву… Моя Естер… Я вперше за багато років не ночував удома. Часи такі… знаєте… Моя фейгале може Бог знає що подумати.

— Заспокойтесь, — кинув Лінда. — Вона думає, що ви допомагаєте своєму другу. Він написав записку, яку вчора їй доставили за моїм розпорядженням.

Шацький розправив плечі:

— Коли так, панове, найкращою покутою буде правда. Пан Кошовий не збрехав, я справді йому допомагаю. Тому прошу, навіть вимагаю взяти мене з собою.

— Без кави?

— Без кави! — Йозеф обсмикнув поли піджака. — Я мушу бути там, де людина, яка не кинула мене в біді.

— Ви мусите дати слово зараз, при двох свідках, більше в таку біду не втрапляти, — сказав Клим.

— Готовий поклястися на Торі!

— Не перебільшуйте, Шацький. Ні на чому не кляніться. Просто пообіцяйте.