Розділ дев’ятий Король помер

— Не хотів сказати нічого поганого, — мовив Клим, старанно добираючи слова. — Прошу вибачення, якщо чимось вас образив або ви не так мене зрозуміли. Допомогти мені у ваших інтересах також.

Тима знову хруснув пальцями.

Шацький зовсім недоречно гикнув.

Лінда торкнув Тиму за лікоть.

— Усі напружені, всі втомилися й погано стежать за собою. Пан Кошовий вчора ризикував життям не знати, заради чого. Ми поминаємо шановану всіма тут людину, і наші відчуття так само загострилися. Давайте послухаємо, пане Тимо.

Той мовчки кивнув і розплів пальці.

— Стрільцеві, який вчора напав на мене в тюрмі, передали револьвер, — сказав Клим. — Ніхто з арештантів не міг цього зробити. Без відома наглядача в Бригідках, як у будь-якій іншій в’язниці, нічого не відбувається. Я готовий припустити — злодії, котрі там зараз сидять, могли якимось хитрим, незрозумілим мені способом отримати зброю з волі без участі когось із тюремників. Але мені треба знати, від кого посилка. Хто звелів озброїти Ладного і, відповідно, порадив, аби той захотів мати мене за адвоката і викликав до себе в камеру, — Клим перевів подих. — Саме ця людина збиралася вбити мене.

— Той, хто хоче вбити, вбиває, — буркнув Тима. — Навіть якщо націлився не на останнього фраєра.[29] Ви таки мислите себе пупом землі, пане Кошовий, не інакше.

Усередині вже давно кипіло.

— Чому ви так вирішили?

— Самі ж кажете — хотіли вбити вас, а не допомогти втекти тому стрільцеві. Виглядає, довкола вас світ крутиться.

— Але в такому разі Ладний покликав би собі іншого кандидата в заручники, — парирував Клим. — Він про мене знати не знав. Йому підказали, його направили. Не думаю, що моя персона з’явилася в цій історії проти моєї волі даремно.

— Зерно правди тут є, — погодився Лінда. — Стрілець міг би покликати до себе хоч ту свою кохану, яку не поділив із застреленим інженером. Жінка-заручниця діє ефективніше, ніж заручник-адвокат, даруйте за професійний цинізм. Не розумію поки, чого ви хочете.

— Я розумію, — озвався Тима. — Пан Кошовий хоче, аби ми знайшли козулю,[30] через якого заквашеному[31] передали сплювач.[32] Або взагалі — того, хто це зробив, якщо не козуля. Хоча тут варіантів обійти братію тюремників не бачу. Аби такі можливості були, товариство давно б налагодило прямий зв’язок із заквашеними браттями.

— Бачите, мене просто розкусити.

— Чому ми повинні робити це для вас?

— Справді, — підхопив Лінда. — Згоден із паном Тимою. Ваш інтерес угадується просто, бо ми обоє знаємо вас. Ризикну сказати — добре. В різний час мали з вами справу. Та ви згадували раніше про наш інтерес. Хочеться докладніше.

Перш ніж відповісти, Клим налив собі до половини келишка, неквапом випив, кутовим зором зачепивши, як пожвавився при цьому Шацький, покрутив порожній у руці, глянув через скло на Тиму, потім — на Лінду.

— А тут не треба докладно, колеги. Ви ж хочете далі тримати під контролем Бригідки, і не тільки цю тюрму. Якщо хтось чужий, сторонній використовує сталі контакти чи взагалі заводить нові, свої, ваше товариство такий контроль ризикує незабаром утратити, — поставивши чарку, Кошовий нахилився ближче, знизив голос до голосного таємничого шепоту: — Одного з ваших заквасять, на нього хтось точить зуби, і ось наглядач доставляє без вашого відома у в’язницю знаряддя вбивства. Чи просто сприяє злочину. Скажете, неможливо?

Тима глянув на Лінду. Той хитнув головою.