Розділ дев’ятий Король помер

Вуличні дівки у своєму кутку сиділи мовчки, не зустрічали кожного нового відвідувача закличними жестами й хтивими посмішками, які хранителі суспільної моралі могли визначити як непристойну поведінку в публічному місці. Зараз вони щось їли та пили вино, тихенько перемовляючись між собою. Вільних столиків Клим не побачив, та чоловіки сиділи за ними вклякнувши, мов у церкві під час недільної служби. Шацький примостився в дальньому кутку, і в інший час уже махав би руками, привертаючи до себе увагу. Тепер же, побачивши Клима, просто кивнув.

Угледів його і Єжи Тима, який примостився поруч, спиною до входу.

З правою рукою Густава Сілезького, одного з львівських кримінальних королів, Кошового познайомив вісім років тому саме Йозеф. Вірніше, Тима дізнався, що Клим приятелює з Шацьким, і попросив всюдисущого дантиста звести їх. Відтоді саме шепелявий Єжи став для Кошового провідником на міське дно, з його допомогою Кошовий зміг вирішити чимало справ, у тому числі — ту, яка стала замалим не найважливішою в його житті: врятувати Магду з рук російської контррозвідки, з чого почалося їх зближення. Воно сталося тут, у злодійському кублі, котре в дні окупації перетворилося для втаємничених на одне з найбезпечніших місць Львова. Свою першу ніч Клим і Магда провели в крихітній комірчині, одній з тих, що були облаштовані за непоказними дверима, які можна було розгледіти за шинквасом.

Саме зараз звідти виходив ще один чоловік, якого Кошовий ніколи не бачив у поліцейській формі. Хоч худий, схожий на верткого міського щура Кароль Лінда донедавна служив там. Керівник поліцейської агентури за півтора десятка років опанував головну властивість своєї тодішньої професії: навчився зливатися з середовищем, у якому опинився. Тож аби Кошовий не знав колишнього головного шпига особисто, не вирізнив би серед інших, прийнявши за типового місцевого завсідника.

За Ліндою вийшов череватий кельнер Цезар у незмінному білому фартуху, не новому, але чистому й прасованому, з таким же незмінним прилизаним до блиску пробором. Клим далі стояв недалеко від входу, намагаючись зрозуміти, що відбувається та як слід себе поводити. Колишній поліцейський теж помітив його появу, коротко кинув щось Цезарю через плече й зайняв місце поруч із Тимою. А кельнер уже перетинав зал, на ходу витираючи руки тоненьким рушничком.

— Добрий вечір, пане Кошовий.

— Я б так не сказав, пане Цезарю. Тут у вас явно сталося щось зле. Похоронна, даруйте, атмосфера.

— Ви вгадали, нічого не знаєте чи так жартуєте? — примружився кельнер.

— Що маю знати?

— Поминаємо пана Густава.

Кошовий вкляк, щелепа мимоволі відвисла.

— Пан Сілезький… помер?

— А ви справді не знаєте, — констатував Цезар. — Звісно, про таке не напишуть газети. Тим більше — львівські.

— Чому — тим більше?

— Бо він помер у Варшаві. Дуже прикро, ніхто до пуття не знає, від чого. Я не бачив пана Густава відтоді, як він виїхав із міста після тієї прикрості з пані Агнелею.

Кілька років тому Сілезького звинуватили у вбивстві своєї молодої коханки Агнешки Радомської, єдиної доньки багатого нафтовика. Злодії тоді мали підстави вважати Клима своїм боржником, тож він змушений був витягувати їхнього ватажка з-за ґрат єдиним можливим способом — знайшовши справжнього вбивцю. Звільнившись, Сілезький про всяк випадок забрався зі Львова до Варшави, не втративши при цьому свого впливу, а волю його переказував Тима, фактично ставши правою рукою кримінального короля. Оскільки відтоді пан Густав не навідувався, Єжи самого сприймали, як короля.

— Підхопив невідомий вірус? Зараз багато всякого ходить.

— Хтозна, пане Кошовий, хтозна. Ті, хто був із ним постійно останні місяці, казали — нарешті вирішив жити спокійним життям, поволі передавав справи. Нічого біди не віщувало, і тут за короткий час ніби вигорів усередині. Раптом перестав їсти, а пан Густав це діло полюбляв. Потім мов усихати став, ніби зменшуватися, далі шлунок заболів, за ним — усе тіло. Так і помер, кажуть, у корчах. Бідолашний.

Цезар перехрестився й Кошовий повторив за ним, хоч майнула гріховна, не відповідна моменту думка: навіть за ті гріхи, про які він устиг дізнатися, Сілезький мав би мучитися в пеклі. Аби спокутувати за таке не дочасне мислення, він перехрестився знову, нарешті здогадавшись зняти капелюха.

— Де ховатимуть?