Розділ дев’ятий Король помер

Тима так само криво посміхнувся у відповідь, а Кошовому не лишалося нічого, крім як крутити головою, переводячи погляд із одного на іншого. Шацький вперся спиною об лавку, з останніх сил намагаючись сидіти рівно.

— Прошу?

– Є рекомендація щодо вас, аби ви зайняли моє місце. Проти вас особисто ніколи нічого не мав, бо ви робили свою роботу, я — свою. Ми й зараз порозумілися. Та колишній бурий[27] не вартував би аж такої довіри, яку товариство авансує вам. Хай ви, пане Каролю, далеко не рядовий павук.[28]

— Чому авансує? Мав досить часу, аби згадане вами товариство переконалося — від особи, котра чудово знає звичаї й методи кримінальної поліції, користі в вашому близькому оточенні буде значно більше.

— Але мене ніхто не змусить довіряти вам так, як пан Густав довіряв мені! — огризнувся Тима.

Судячи з того, що ці двоє не стрималися на поминках, розмова тяглася давненько й зачепила обох. Кахикнувши, Клим нагадав про себе, й вони враз схаменулися, замовкли, і Лінда першим поміняв тему.

— Пане Кошовий, то вас найменше стосується. Справді, чому попросили Шацького зробити те, що по силах вам? Отак запросто прийти сюди, домовитися про зустріч, викласти суть…

— Каюсь, — визнав Клим. — Не міг подумати про такі наслідки. Тепер ще з жінкою його матиму мороку. Доведеться пояснювати, чому відпустив і дозволив пуститися берега. Хоча… він давно збирався. До того все йшло.

— То справді не наш клопіт, — погодився Лінда. — Все сталося, як сталося. Ми вам для чогось були потрібні. Я навіть здогадуюсь.

— Отож, — включився Тима. — Не треба багато мудрості. Вчора ви мали халепу в Бригідках. Серце підказує — це причина.

— Вчора? — враз стрепенувся Клим. — Як — учора?

Він дійсно дещо втратив відчуття часу і щиро вважав: минуло щонайменше днів зо три. Або більше. Зазначивши — співбесідники дивляться на нього, мов на божевільного чи нетверезого, мотнув головою.

— Так, учора. І ви вгадали, мені справді потрібна допомога.

— Чому прислали Шацького?

— Я попросив його, пане Тимо. Бо не можу розірватися, збирався тим часом ще дещо з’ясувати. А взагалі тут потрібен не один помічник.

— Вважаєте, ми готові вам допомагати? Який наш інтерес, пане Кошовий?

— Ось ви вже заговорили про ваші спільні інтереси, пане Ліндо. Вітаю, ви знайшли себе.

Клим не втримався від сарказму й відразу пошкодував. На лице Лінди впала тінь, а Тима сплів тонкі пальці, поворушив, хруснувши суглобами. Потому нахилився ближче, прошипів:

— Треба розуміти, ви прийшли по допомогу до тих, кого зневажаєте? Чим ми заслужили таке ставлення? Чи повинні мати за честь сприяти вам у чомусь? Так нате: ми не гідні такої честі. До побачення, і забирайте з собою друга.

Віко смикнулося.