Розділ восьмий Голова обертом

— Самі кажете — кімната не зачинялася. Де гарантія, що йому не підкинули?

Снігур глянув на незвично мовчазного Громнишина.

— Правда ваша. Справжній адвокат, бо слизький. Уже починає вигороджувати.

Це починало набридати, пора переходити в наступ.

— Тепер послухайте мене, панове, — у голосі Клима брязнув метал. — Ви прийшли до мене, вважайте, додому і звинувачуєте чорт знає в чому. Я не повинен кудись лізти і невідомо про що звітувати. Ви забираєте мій час пустими розмовами, і вже мушу виправдовуватися, хоч не розумію, за що. Ходите колами, замість пояснити коротко, чітко. Так-так, пане Снігур, по-військовому. Бойові операції теж так планували?

— Ви нічого не знаєте про бойові операції, — парирував підхорунжий. — Коротко, чітко? Прошу дуже. Захар Ладний, ваш покірний слуга, загалом усі січові стрільці хоч перебувають у окремому національному корпусі, водночас є на службі в австрійській армії. Легіон не живе за своїми, окремими правилами. Тому, якщо лікарі вважають подальшу службу можливою, солдати та офіцери мають по одужанню повертатися до маршової частини. Ладний — герой війни, але його визнали непридатним для подальшої служби. Крім того, переживав інтимну драму, чого, я вважаю, жоден із нас під час війни не має собі дозволяти. Жив у притулку, був неприкаяним, отримував якусь невеличку допомогу. Не треба докладати багато зусиль, аби підштовхнути хлопа в подібному стані до краю прірви. Тобто — до зради, — він перевів подих. — Пане Кошовий, його агітували, обробляли, накручували проти чинної влади. Яка його, ветерана й героя, нібито кинула напризволяще, прирекла на злиденне існування. Також йому обережно й впевнено товкли: українська громада, українська суспільність теж відторгає його. Найперше — через спосіб життя, який той вів. Ще трохи, і Захар Ладний почав би вголос говорити речі, які були б проти влади і конфліктували б з нашими державницькими справами. Хіба ви не знаєте, що рівновага між офіційним Віднем і галицькими українцями дуже хистка? Варто там почути й побачити, як наші герої, яким багато хто довіряє, поводять себе агресивно по відношенню до чинної влади, шальки терезів гойднуться не на нашу користь.

– І це — в той час, коли ми нарешті можемо претендувати на автономію, вважайте — давно бажану державність, під австрійським крилом! — не стримався Громнишин. — Пане Кошовий, ляхи за подібне подякують таким, як Ладний! А кацапи нагородять орденом!

— Гаразд, — погодився Клим. — До походження тих агітаційних матеріалів далі маю питання. Але чому, знайшовши їх, ви не вжили заходів відразу?

— Заходів — до Ладного? — перепитав Снігур. — До правдивого героя війни? Отак узяти й рубонути? Хто б не розколював нас із середини, ці особи чудово знають, куди бити. Ладного міцно захищав власний статус. Навіть пиятики йому пробачали. Через те вирішили трошки почекати, придивитися. Можливо — ще й зловити за руку ворожого агітатора.

— Я б назвав таких шпигунами, — додав Громнишин.

— Отож, — погодився підхорунжий. — Раптом сталося, що сталося. Ось чому, пане Кошовий, справу Ладного варто повністю віддати тим, кому належить — кримінальній поліції. І не лізти туди, навіть поруч не стояти. Карту з його зрадою…

— Можливою, — вставив Клим.

— Нехай так — можливою зрадою. Карту рано чи пізно розіграють. До того часу наша політична спільнота має бути відгороджена від Ладного. Чим далі, тим краще. Робота вже починається, і в разі чого ворожий постріл буде холостим.

— Забагато політики.

— Політика, пане Кошовий, є продовженням війни. Тому правильно буде зважати на війну, а не на політику як щось окреме. Думаю, ви все зрозуміли. І знову питання: Ладний у тюрмі казав вам щось, на що варто було б звернути увагу? За обставин, які там у вас склалися, припускаю його певну емоційну поведінку. Він міг виговоритися чи проговоритися, сам того не знаючи.

— На предмет?

— Ви все почули, — Снігур вдягнув капелюха. — Вчора ви нічого з цього не знали. Чи не виглядають якісь його слова цікавими у відомому вам віднині контексті?

Звичайно, дуже багато цікавого.

— Ні, — відрубав Клим, теж одягаючи капелюха. — На цьому не бачу подальшого смислу в нашій розмові.

— Вас попередили.