Розділ 6

— Дякую, синку, — глухо почулося з тієї хламиди, яку баба накрутила собі на голові.

— Хотів вас просити за свою спину, кажуть, добре ви її правите.

— Трохи знаю. А де саме болить?

— Та ось тут, — скривився Голота, вхопившись рукою за поперек.

— То йдемо до хати, гляну, — пошкандибала стара до похилених дверей.

У темній бідній оселі знахарки чи не весь простір займала старезна курна піч, дим від якої йшов просто в хату. Спека, що царювала надворі, тут не відчувалася зовсім. Навпаки, Голота навіть зіщулився від прохолоди, що війнула з господи. Такими ж були й управні руки бабці, що ними вона давила і місила поперек Голоти. Знахарчині пальці знаходили якісь лише їй зрозумілі місця, вона натискала, розтирала, м’яла, що Голота лише ойкав від часом такого нестерпного болю, а стара приказувала терпіти. Урешті знахарка почала розтирати спину, він почув легкий шепіт, баба самими губами промовляла якусь чи то молитву, чи то заговір. Голота вже мало не засинав, коли почув якийсь шурхіт, а за ним відчув легкі дотики до його спини. Він повертів головою, розсіюючи дрімоту, а ще за мить зрозумів, ЩО торкається його спини. Голота злякано розвернувся до знахарки й побачив замість закутаної у хустку баби молоду чорноволосу смугляву дівчину, що зараз широко усміхалася перлами зубів, виставляючи напоказ те, чим вона тільки-но лікувала його, — великі темні й пружні, як яблука, груди.

— Як це? — лише й зміг видавити з себе Голота.

Знахарка у відповідь зареготала й нахилилася ближче:

— А ти чекав побачити тут старезну відьму з величезним носом у бородавках? — дзвінко запитала вона.

— Ну, так… — промимрив Голота.

— Ну то виривайся й тікай… Бо з’їм…

Вириватися й тікати Голота чомусь не мав і найменшого бажання. А от бажання іншого ґатунку Федотиха відчула відразу й знову зайшлася своїм тихим сміхом, знайшла Голотині руки й поклала собі на перса…

Голота лежав, важко дихаючи, хоча від любовних ігор з вигадливою на різні штукенції знахаркою вже минуло добряче часу. Його голова ще крутилася, по тілу хвилями розходилася приємна млість і хотілося заплющити очі й заснути.

— Полеж трохи, — засміялася до нього Федотиха. — Відпочинь, дорогенький.

— Та я б і не встав, ноги не тримають…

— А спина як? Минуло?

— Та щось стало припікати знову…

— Е ні, мудрагелю, доста на сьогодні, а то й так подумав собі, що я гуляща! І не думай, що Сташка під час першої ж зустрічі з тобою на піч стрибнула, — удавано суворо пригрозила вона Голоті своїм пальчиком. — У нас, щоб ти знав, з тобою не перша здибанка, а вже друга! Пам’ятаєш, як ти в шинку мені руку подавав і якимись іноземними словами сипав? — зареготала вона.

— Так то ти була? — і собі згадав Голота бабцю, а знахарка лише струснула гривою чорного волосся.

— Саме тоді зрозуміла, Голотонько, що рано чи пізно ти прийдеш до мене. Таке я відчуваю. Люблю таких, як ти, а як люблю серцем, то полюблю й стегенцем, — знову приснула вона в жменю. — Не звикла я ото кохати і зітхати на призьбі, а про любощі боятися й думати.