Розділ 2

Нечиста кров

В якому полюють на упирів і бачать на власні очі персонажів дідівських казок

Слова лупали у Голотину потилицю, як молот коваля об ковадло. Йому хотілося тримати голову обіруч, адже він відчував: ще от-от і вона лусне, як мушля равлика, яку довбе об дерево голодна ворона. Він ледве зміг розчепити повіки, залиті засохлими патьоками крові, нічого не побачив, бо в очах було чорно, глухо застогнав і знову замружився.

— Надвесну їхав дядько Василя Перчука на возі з Острога й побачив, як з лісу жінка в чорній хустці йде. Не стара ще, красива, тільки сива-сивісінька, як туман. Попросилася до нього, аби підвіз до Теремного, а він і взяв. Сіла вона на воза й каже, що йде аж із Глухіва пішки в Теременську церкву, бо дуже вже не подобається, як править глухівський батюшка. Дядько здивувався, адже про старого панотця з Глухіва казали, що він свята людина і править так, що аж з Острога приходять його слухати. Але нічого не сказав, їхав собі й їхав. А коли минув хреста й повернувся до жінки, то тієї вже й духу не було — зникла. Побачив старий Перчук лише сліди, які йшли од воза по піску, от тільки не людські вони були, а ратиці козині… А вже наступного вечора перша людина в селі від чуми померла, і лиш тоді старий зрозумів, кого в село привіз — бо ж то Чума була. У Теремному тоді хай не половина людей померла, і всі проклинали Перчуків. А як інакше, бо то ж Василь чуму в село привіз, сама б вона хреста не минула… І так Перчуків зацькували, що аж мусили вони продавати все і з села виїжджати. І добре, що втекли, бо вже хотіли їх спалити всіх уночі.

— А хто Чуму напускає, тітонько? — запитав тихий голос.

— Напускають відьми та упирі. Особливо упирі люблять це робити. Упирі — то вмерлі відьмаки або чаклуни, що душу дияволу продали. Встають вони ночами з могил, полюють за необережними, які повз цвинтарі ходять. А ще залазять у будинки, кидаються на сплячих людей, а особливо — на немовлят. І так можуть до смерті дитинки в неї кров ссати…

— Ой, Господь і Мати Свята! А як же від них захиститися, пані Софіє?

— Перед сном треба захист робити, хрестити всі вікна й двері. А якщо забути яке вікно, то через нього упир і залізе… А знайти упиря важко, бо тілько одні в могилах лежать, а інші можуть і на живих людей схожими бути. Але вбити їх однаково можна — треба осиковим кілком груди прохромити, очі й рота йому зав’язати, а тіло негайно спалити, а попіл за вітром розвіяти…

Тихий оксамитовий жіночий голос, який Голота чув немов через подушку, заколисував. Біль потроху пішов, та макітра його й далі варила неспішно. Але все ж доста для того, аби зрозуміти, у що він ускочив у тій триклятій корчмі.

«Упир. Вони мене назвуть упирем, що привіз у село моровицю. Ці добрі християни спалять мене, співаючи свої псалми, і вже найближчим часом, — ворухнулася думка, від якої голова Голоти розболілася ще більше. — Варто було тікати з інквізиторської в’язниці, аби тебе обклали снопами й спалили дикі селяни з цієї глушини? Інквізиторам хоч можна було крикнути щось на кшталт „і все таки вона крутиться!“ і послати прокльони єпископу, бо народ дивиться, а тут що кричати і кому — Івасю Свинарчуку з волохатою, як у кабана, мордякою?» — подумав він і знову зробив величезне зусилля, розплющивши важезні, немов налиті свинцем, повіки.

Перше, що побачив, було сіно, він повернув голову, і в лице знову полізла суха трава. Голота знову заплющив очі, а вже наступної миті його охопила паніка.

«Це мене так і кинуть! Засипали сіном, я ж задихнуся тут!» — промайнула в нетверезій ще свідомості думка, він розплющив очі, у паніці почав вивертатися й підкидатися. Та за хвилю підняв голову й мало не засміявся, бо лежав у звичайному селянському хліві. Голота марно спробував поворухнути ногою або рукою. «Спеленали, як турботливі матінки сцикливе немовля», — забурчав він прокляття. Сісти вдалося лише з третьої спроби, коли намацав потилицею якусь балку, сперся на неї й урешті опинився-таки у вертикальному положенні. Тоді перевів подих, глянув угору й несподівано побачив когось, хто пильно дивився на нього крізь маленьке віконце хліва. Голоті стало трохи соромно, що цей хтось бачив повзання рачки по сіновалу героя штурму Перекопа, та він скривив обличчя й прибрав нещасного вигляду.

— Чоловіче добрий, і що я зробив, щоб мене сюди кинули? — спитав він жалібно. «Для майбутнього акторства треба запам’ятати, що з розбитими губами і розквашеним носом говорити жалібно виходить аж надто природно», — подумав він.

— Та зробив, зробив. — Відповів жіночий оксамитовий голос, той, що тільки-но розповідав історії про чуму та упирів. — То все село знає.

— То хоч розкажіть мені, пані, бо я нічого не пам’ятаю, — промовив Голота.

— Зараз розкажу. Тільки й не думай, не розв’яжу тебе, бо люди кажуть, що вбив ти людей якимось чаклунством, — на Голоту знову подивилися чорні блискучі очі.

— Хто? Я? Убив? Чаклунством??? — обурення Голоти було бурхливим, однак на голос воно не справило жодного враження.

— Пана Калиновського, його кучера й Марусю-шинкарку, — не відреагувавши на вдаваний гнів, спокійно промовив оксамитовий голос.

— Як це? — ураз заспокоївся Голота.

— А так. Моровиця он по всій Заславщині ходить — аж пани повтікали до Кракова та до Львова. І ось до нас дійшла. І кажуть старі люде, що носить моровицю упир, який труїть людей по селах. Тож тепер кажуть, що ти і є упир. Бо тебе ніхто не знає — хто ти та звідки, а значить, бути тобі кровососом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нечиста кров» автора Карюк Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи