Розділ «Пролог Скіфська таїна»

Скіфи – дозволено буде таке зіставлення (хоча це просто згадка при нагоді) – теж відрощували собі крила, готуючись здійнятися в небо й злетіти над степом, над історією, над вічністю, але…

Чи могутні крила так і не встигли собі виростити (навіть за Атея, коли була чи не остання – богами й долею – надана можливість злетіти), чи небеса не зуміли покорити…

Були вже крилатими, але так і не зуміли злетіти… (Через віки та віки писатиме українська Поетеса: «Орлині крила чуєм за плечима, / Самі ж кайданами прикуті до землі…»)

Чи судьба, чи фатум, чи така їм випала доля – хто тепер достеменно скаже?

Та й для чого.

Все вже звершилося, відшуміло-відгуло, відклекотіло… А колись…

А море здавалося злим,

Котило хвилю високу.

А греки вино везли

У Скіфію карооку,

І світ був не світ, а огром,

І ранок ще снами снідав.

І що там, за тим бугром, —

Ніхто на землі ще не відав…

Б. Мозолевський

Імператор Діоклетіан та чернець Діонісій – житія і долі

І бувальщина про те, як започаткувалася наша ера

Ера (лат. aere) – окреме число, вихідна цифра. В історії початок літочислення, пов’язаний з якоюсь історією або легендарною подією (напр., перший рік правління царів, імператорів…).[1] Початком християнської, або нової ери, вважається день народження міфічного Ісуса Христа.

УРЕ. Т. 4. С. 45

Року 245-го в місті Солін (Далмація, місцевість, розташована на північному заході Балканського півострова, населена іллірійцями, кельтами, а також фракійцями, з 229 року – римська провінція), в сім’ї тамтешнього вільновідпущеного раба-іллірійця народився син, якого на манір римських патриціїв (знай, мовляв, наших) батько, вчорашній раб, нарік аж трьома пишними іменами (звичайно римськими, себто панськими): Гаюс Авреліус Валеріус. Скромністю вільновідпущеник явно не страждав.