Розділ «Частина третя»

З 1983 року в Римсько-католицькій церкві після прийняття нового Кодексу канонічного права термін «анафема» більше не використовується.

У Російській православній церкві, як свідчить випадок з винесенням анафеми Філарету, не відмовилися від такої архаїки.

1970 р. – архієрейський собор Руської православної церкви за кордоном оголосив анафему В. І. Леніну – так-так, тому самому.

1997 р. – Якунін Гліб Павлович.

1997 р. – Філарет (Денисенко), патріарх Української Православної церкви Київського патріархату.

Якось у розмові з працівниками ЗМІ патріарх Філарет, коли зайшла мова про гетьмана Мазепу, зауважив:

– Український патріотизм сьогодні можна визначити безпомильно по тому, хто як ставиться до Української православної – і незалежної – церкви Київського патріархату та до гетьмана Івана Мазепи. Якщо позитивно – це істинні наші патріоти, справжні українці, які вболівають за нашу справу і яким Україна не байдужа, навпаки – рідна і єдина у світі білому.

Адже для нас, українців, Іван Мазепа є чимось більшим, як для історії й літератури! Для нас Великий Гетьман є національним героєм, втіленням ідеї нашої державності й незалежності! Ідеї самобутності й державності, що заглухли після упадку Великого князівства Руського (Київського, а потім Галицького), відроджуються в Хмельницькому, Дорошенкові й Мазепі. Але в особі Мазепи втілюється самостійницька ідея після довгої еволюції в цілком викінченій формі. Мазепа є квінтесенція нашого народу, яко нації! Ось чому Богдана Хмельницького може поважати і «малорос», і «просто руський»: гетьмана ж Мазепу лише українець (Характерник гетьман Мазепа. – Львів, 1924, народна бібліотека «Просвіти», ч. 27).

Так хто кого зрадив?

1850 року, 18 серпня, перебуваючи в Переяславі, Тарас Шевченко написав коротесенький за розміром, а за змістом і напругою рівний поемі вірш «Якби-то ти, Богдане п’яний…», що повністю був надрукований у «Кобзарі» 1876 року видання.

Так-так, у тому Переяславі (до 1943 року – Переяслав-Хмельницький, місто обласного підпорядкування Київської області), що в 1648–1781 роках був центром Переяславського полку, містом, де в 1654 році відбулася сумнозвісна, нещаслива для України так звана Переяславська рада, що перекреслила на століття незадовго до того здобуту нашу незалежність. Місто, де на честь 300-річчя «возз’єднання» (так званого «возз’єднання») України з Росією встановили помпезний монумент…

Отож 18 серпня 1859 року, будучи в Переяславі, Тарас Шевченко відвідав храмове свято в Переяславському соборі, де Богдан Хмельницький, згнітивши гідність – гетьман, глава держави, – присягав на вірність – він, глава незалежної держави! – присягав – з якої-такої трясці? – російському цареві Олексію Михайловичу. При тім, що російський цар присягати на вірність Україні відмовився, і це не насторожило гетьмана…

Побувши на святі, Тарас Шевченко з гіркотою написав згадуваного вірша:

Якби-то ти, Богдане п’яний,

Тепер на Переяслав глянув!

Та на замчище подививсь!

Упився б! здорово упивсь!

І препрославлений козачий

Розумний батьку!.. і в смердячій

Жидівській хаті б похмеливсь