Розділ «Частина третя»

Але ж це російський царизм і той же Петро I зрадили Україну, перекреслили Переяславські угоди, підписані Богданом Хмельницьким і їхнім царем Олексієм Михайловичем, і душили її, знищуючи все національне та перетворюючи її на російську провінцію.

Перебуваючи на засланні в Орській кріпості, Тарас Шевченко, солдат Оренбурзького окремого корпусу (5-й батальйон) із «найсуворішою» забороною писати і малювати, потай записував новонароджені рядки до «захалявної» книжечки, у тім числі й «Іржавець».

Наводимо мало не крик, німий, безгучний і від того ще страшніший, ще в більшому відчаї, що краяв серце поету:

Боже мій з тобою!

Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказати

Про якого-небудь одного магната

Історію-правду, то перелякать

Саме б пекло можна. А Данта старого

Полупанком нашим можна здивувать.

І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!

Чи вже ж йому любо людей мордувать?

А надто сердешну мою Україну.

Що вона зробила? За що вона гине?

За що її діти в кайданах мовчать?

Бо – «отак її воєводи, Петрові собаки, / Рвали, гризли…»

Так ось до «Іржавця» така післямова, такий коментар у томі другому, с. 468:

«У поемі «Іржавець» виявилась цілком природна ненависть Шевченка до гнобителів українського народу».

І далі: «Герцен, зокрема, писав: “Добровільно приєднавшись до Великоросії, Малоросія виговорила собі значні права. Цар Олексій заприсягся їх зберігати. Петро I, під приводом зради Мазепи, лишив лише тінь від цих привілеїв. Єлизавета і Катерина запровадили там кріпацтво. Нещасна країна протестувала, але чи ж могла вона встояти перед цією невблаганною лавиною, що котилася з півночі до Чорного моря і вкривала все… однаковим льодовим саваном рабства”». І далі коментатор додає: «Цим і пояснюється дещо однобічна оцінка Шевченком діяльності Петра I, його колоніальної політики, що виявилась у посиленні соціального й національного гніту на Україні».

О. І. Герцен (Собрание сочинений в тридцати томах, 1956, т. VII, с. 227) [23].