Розділ «Частина третя»

Коментарі, як кажуть, зайві.

Гетьман Іван Мазепа намагався зупинити цю лавину, що котилася на Україну з півночі – вал за валом, а в результаті він – зрадник (предатель).

І тут напрошується умовивід: якщо в Україні, ніби вільній і незалежній, принаймні самостійній, ганьблять і сьогодні того, хто боровся за її волю, хто одним з перших розпочав боротьбу за незалежність та самостійність рідної країни, то яка ж вона вільна і незалежна? Очевидно, вона все ще не виборсалася з того жахливого валу, що, котячись із півночі, накрив її ще триста з чимось років тому саваном рабства.

І ту лавину, що котилася з півночі, породив і спрямовував на Україну він, цар Петро I, котрий нині носить гордий титул – Велікій…

В Українській Радянській Енциклопедії (УРЕ) обережно сказано, що Петро I Велікій (неодмінно – Велікій) «проводив політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України…» – інших на той час не було.

Проводив. Що було, то було. Але на більше – хоча б згадати про знищення ним Батурина, коли з його садистського наказу вирізали всіх мешканців гетьманської столиці, починаючи з немовлят, в УРЕ не вистачило духу і зваги. Ще, мовляв, сприймуть за націоналістичний виступ проти «великого русского народа». Або дріб’язковий, мовляв, факт, не вартий уваги. Ще б пак, Петро I і сьогодні в Росії – цар і бог. І головний ідеологічний натхненник, творець її імперії, яку й сьогодні там мріють відтворити і неодмінно з Україною в якості імперської провінції. Його в нинішній Росії куди тільки не тулять. Ось хоча б кілька – за відсутністю місця, – прикладів. Воєнна академія РВСН ім. Петра Велікого (повна назва: «Орденов Ленина, Октябрьской революции, Суворова военная академия ракетных войск стратегического назначения имени Петра Великого», так би мовити, великого ракетника). Це не лише вищий воєнний учбовий заклад, а й великий дослідницький центр у галузі воєнної і технічної науки.

Ім’ям Петра Великого названий найбільший у світі діючий неавіанесучий ударний бойовий корабель – важкий атомний ракетний крейсер «Петр Великий», що входить до складу Північного флоту Росії.

Музей антропології і етнографії імені Петра Велікого Російської академії наук у Санкт-Петербурзі.

Лікарня Петра Велікого (з 1918 по 1994 pік – лікарня ім. Мечникова) – одна з найбільших лікарень у Санкт-Петербурзі, що є клінічною базою Північно-Західного державного медичного університету ім. Мечникова…

А ще його ім’ям названо велику затоку в Японському морі біля берегів Росії – як бачимо, і ракетник, і вчений, і медик, і… Такий він. Одне слово – Петро Велікій.

А хтось, який прозивався Якимом Глинським (роки народження і смерті невідомі – такий він відомий), український – хоча насправді, мабуть, малоросійський хохол – живописець і ювелір початку XVIII століття, з Чернігівщини, у 1716 році намалював ікону під назвою «Пречиста».

Іконописець під терміном «пречиста» мав на увазі Богородицю, бо це один із її титулів. («Перед іконою Пречистої Горить лампада уночі» – Т. Шевченко.) Також це назва двох церковних християнських свят (перше 15 серпня – день смерті Богородиці, друге – 8 вересня, день народження Богородиці).

Так ось, згадуваний іконописець-живописець, намалювавши ікону «Пречиста», зобразив на ній… Петра I. В компанії з Петром II та деякими українськими старшинами.

Менше десяти років минуло звідтоді – хоча злочинність строку давності не має, – як Петро I сплюндрував Батурин, заливши його кров’ю, а вже опинився на іконі під назвою «Пречиста» – моліться йому, малороси, які йому у 1708–1709 і наступних роках – як і попередніх – були не до вподоби. Виходить, самі жертви й вознесли свого убивцю-ката, зарахувавши його до рангу «пречистого» – такі ми. Тепер маємо свого пречистого, даруйте. Але дарма іконописець старався, підлабузництвом займаючись. Як самі росіяни кажуть: «черного кобеля не отмоешь добела»… Навіть використовуючи всі намагання й силкування українських підлабузників Петра І, яких і сьогодні доста…

P. S. Возвеличення завойовника Петра І – не поодинокий випадок. Чингісхан створив монголо-татарську імперію, що стільки завдала шкоди Русі у 1237–1241 роках. Спочатку монголо-татарське військо під проводом Батия завоювало Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства, а потім і всю Північно-Східну Русь. У 1233 році монгольські завойовники захопили Переяслав Південний і Чернігів, а в грудні 1240-го штурмом оволоділи Києвом і майже повністю знищили його – через сто років на вулицях спустошеного Києва ще лежали кістяки загиблих мешканців. Потім були завойовані Галицька та Волинська землі – все було устелене трупами й залите кров’ю. І на сотні літ Південно-Східна Русь опинилася під п’ятою монгольських окупантів… Сьогодні монголи проголошують творця цієї імперії, кривавого нищителя Русі Чингісхана національним героєм Монголії.

Іван Мазепа як гетьман розпочав свою роботу за дуже несприятливих і тяжких умов та обставин: так звані Коломацькі статті, україно-московська угода, підписана 26 липня 1687 року, вкрай обкарнали самостійність гетьманської держави. Статті складалися з 22 пунктів і геть обмежували й без того обмежену українську торгівлю, забороняли гетьману самостійно призначати й звільняти генеральну старшину, вести міжнародні зносини. До Батурина вводився полк московських стрільців (батуринці їх мали утримувати своїм коштом) – для контролю за гетьманом. Тоді московська влада поставила собі за мету знищити, нівелювати на крайній випадок українську націю. Про це відверто й відкрито йшлося в останніх двох вимогах Коломацьких статей.

Ось вони:

«Народ малороссийский всякими меры и способы с великороссийским соединять и в неразрывное и крепкое согласие приводить. Никто б голосов таких не испущал, что Малороссийский край Гетьманского регименту, а отзывались бы везде единогласно – их Царского Пресветлого величества самодержавной державы». Куди вже далі, але…

Але було й далі. Ще гірше для України, ще тяжкіше для неї, ще безнадійніше…

Вся діяльність Петра I як царя полягала у возвеличенні Росії і приниженні України, щодо якої він проводив феодально-кріпосницьку, централізаторську політику, спрямовану перш за все на обмеження автономії краю і самобутності українців. Все робив – а можливості для цього в нього були величезні, – аби підпорядкувати гетьманську владу російському урядові.