Розділ «Частина друга»

…і будуть страчені «отсєчєнієм глав їхніх зміїних»

Борщагівка, що на річці Pосі, 14 липня 1708 року

Невесело на світі жить,

Коли нема кого любить.

Т.Шевченко

…Той дзвін, – а яка ж тоді була чудова, просто-таки, як уже мовилося в першій частині, чарівна ніч, ніч місяця травня числа 25-го, року 1704-го, не ніч, а диво якесь місячно-золотисте, – набат той гетьман Мазепа почув одним з перших у столиці Гетьманщини.

У Батурині Іван Степанович здебільшого жив не в своїй офіційній резиденції, в палаці, що іноді звався «панським будинком», а в маєтку Гончарівці – десь два кілометри південніше міста. Маєток був чималим, його будували – тут вже гетьман постарався – знай наших! – італійські архітектори. Вони й спорудили йому палац в стилі західного бароко, де можна було з шиком приймати старшину; звели й допоміжні муровані адміністративні та житлові будинки, а також домову церкву. В Гончарівцях була розміщена знаменита бібліотека Мазепи та колекція західноєвропейського живопису, знавцем якого гетьман був відмінним. Палац стояв на високому, метрів з десять, березі річки Сейм [10], звідки відкривалися мальовничі далі аж на Засем’я, де старшинські хутори, села. В Гончарівцях була збудована дерев’яна церквиця та дерев’яні стіни з бастіонами і земляним валом із ровом шириною чи не до десяти метрів, що огороджували територію «власного саду». А це майже 9 гектарів, молодий і вже квітучий сад, в якому так любив бувати гетьман.

Закінчуючись, сад непомітно переходив у чималий парк з дібровою, що тягнувся ще на 40 гектарів!

Сусідом Мазепи був пов’язаний до «романтичної історії» з Мотрею Кочубеївною генеральний суддя, друг-приятель гетьмана, товариш його мовби ж вірний (принаймні таке складалося враження збоку). Гетьман віддав йому будівлю генерального суду, що була вимурувана ще при Многогрішному. Кочубей перетворив її в свою резиденцію і поселився там із родиною. (О. Пушкін у своїй знаменитій поемі чомусь поселив Кочубеїв у Полтаві.) Від будинку починався парк Кочубея, теж чималий і розкішний. Затишна дубова алея вела в глибину парку, туди, де він з’єднувався з парком Мазепи.

З обійстя Кочубеїв і нісся тієї чарівної місячної ночі набат…

Тоді ще ніхто не знав, що саме тієї диво-ночі, почався тернистий шлях Мотрі Кочубеївни, який згодом стане її хресним шляхом на Голгофу. І треба було пройти це випробування долі і нести свій хрест – терпеливо зносячи страждання, а подекуди й глум – дівча у діда закохалося! Де це бачено, де це чувано!

І шлях той Мотря, а вона ж була тоді ще просто Мотрононькою, сама вибрала. Але хіба вона знала, до чого приведе її кохання, що для неї було святим і непорочним.

«Складні взаємини в Івана Мазепи (не тільки у державних, а й в особистих стосунках) склалися з Василем Кочубеєм, генеральним суддею».

Так чи не делікатно, дещо обтічно пишуть історики про ті «складні відносини», що закінчилися для генерального судді плахою, на яку він покладе свою сиву голову.

«Мотря Кочубеївна народилася у 1688 році і, коли їй виповнилося 16 років, почала небайдуже ставитись до Івана Мазепи (йому було 65 років)» – так починається не одне дослідження тернистої долі дочки генерального судді і першої красуні Батурина.

«Мотря щиро і палко покохала Мазепу, як тільки може кохати вперше молода дівчина – до повного засліплення розуму, не хотіла чути про жодні обмеження своєї любові, не хотіла чути про жодні компроміси. Вона поставила на вівтар усю себе: розірвала стосунки з батьками й навіть пішла на ганьбу, залишивши рідний дім задля гетьманських покоїв…» (В. Ракшанов).

«Любов Мотрі Кочубеївни й Івана Мазепи – це та любов, що не знає ні старості, ні інших меж, любов молодої дівчини, яка покохала до безтями, до повного засліплення розуму пристрастю» (В. Різниченко).

Бо покохала дівчина Мазепу «не за гроші та багатства – вона була дочкою одного з найзаможніших людей в Україні, не за почесті або прагнення стати гетьманшею – вона полюбила чистою, як вранішня роса, душею».

Історик Ф. Уманець пише: «Чи була вона очарована розумом Мазепи, чи грандіозністю його планів, чи просто тут виявилась зайвий раз демонічна способність Мазепи подобатись жінкам, – одне можна сказати, що тут не могло мати місце ні розсчот, ні честолюбіє…»