Розділ «Частина третя»

Одностайності не було в часи Мазепи, щось не видно її й сьогодні – це теж ми, українці. Власне, такі ми.

От і доводиться вкотре з гіркотою повторювати Шевченкові рядки, що, наче той вирок, винесений нам поетом (нам і тодішнім, нам і теперішнім):

Нарадила мати

Як пшениченьку пожати,

Полтаву достати.

Ой пожали б, якби були

Одностайне стали…

Мазепа Іван Степанович, гетьман Yкраїни

«Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю. Він міг порозумітися з багатьма співрозмовниками, оскільки володів вісьмома мовами. Історична ерудиція Івана Мазепи викликала захоплення тих державних і військових діячів, із якими він спілкувався. Він був знавцем літератури, власником найкращої в Україні великої і цінної бібліотеки з інкунабулами, старовинними рукописами, раритетними виданнями на багатьох мовах.

Естет, він цінував і розумів високе мистецтво, схилявся перед красою жінок. Майстер епістолярного жанру, він був незрівнянним красномовцем, його розумна, змістовна розмова або виступи й висловлювання втілювалися в елегантну, яскраву, образну, емоційну форму. Іван Мазепа володів особливими чарами. Може, це була якась концентрована внутрішня енергія, високої напруги біополе.

Але він, людина залізної волі, умів впливати на людей, не тільки не пригнічуючи їх своєю перевагою, а й викликаючи симпатію… І над усім панували його могутній дух і відданість, готовність до самопожертви великій патріотичній ідеї. Такий європеєць із відблиском ренесансності, державний муж стояв із 1687-го до 1709 року біля керма Української Гетьманської держави, автономію й самостійність якої московський царизм поступово знищував.

Жодне прокляття не в змозі було знищити велику ідею Івана Мазепи про вільну, незалежну, самостійну Україну. Тому ідея державної суверенності, незалежності має загальнолюдське значення і забезпечує нормальне існування кожного народу, кожної нації, зберігає етнофонд людства…

Велич українського гетьмана, борця за незалежну самостійну Україну не зменшиться, коли ми розкриємо його особу такою, якою вона була насправді, з усіма її гранями. Звісно, окремі з них можуть бути нам і не до вподоби. У боротьбі за владу, за збереження та утвердження свого гетьманства він вдавався до таких засобів, які не заслуговують на схвалення…

Іван Мазепа не був демократом. Аристократ, він цілеспрямовано створював в Україні аристократію з середовища козацької старшини й української шляхти.

Підтримуючи старшину економічно, надавав їй земельні маєтності, бажав зробити її незалежною політично, дбав про її освіту й навіть зовнішню культуру. Водночас видавав універсали, в яких прагнув захистити інтереси посполитих селян і рядових козаків, стримати зажерливість старшини в межах тодішніх прав, законності щодо обтяження селян повинностями, а також боронив козаків, яких примушували переходити в посполиті.

Саме Мазепа одним із перших виплекав ідею самостійної незалежної Української держави, підняв цю ідею на височінь загальнонаціональної історичної мети.

Цілком слушною є думка академіка В. Смолія, що сьогодні ми можемо сперечатися, шукати помилки у діях гетьмана, погоджуватися чи не погоджуватися з його окремими вчинками. Незаперечним лишається тільки той факт, що політичний крок І. Мазепи у 1708 році відбивав потаємні настрої частини козацького суспільства, яке прагнуло бачити Україну суверенною державою, а акцією переходу Мазепи на бік Карла XII був на десятиліття призупинений процес наступу російського абсолютизму на козацький устрій України.

Без мазепинського повстання, яке, мов дзвін, сколихнуло буття гетьманської України, дуже важко уявити собі рух за її волю.

Про безсмертя та високість справи гетьмана І. Мазепи свідчить і той факт, що в наступні століття «мазепинцями» часто називали національно свідомих українців, які жертвували життям за волю Батьківщини» (О. П. Реєнт, І. А. Коляда. Усі гетьмани України. – Харків: Фоліо, 2008).

Ігри з оголошенням анафеми