Розділ «Частина четверта»

До волі залишалося ще 283 роки, або Як виникли задунайсько-задністровські запорожці

Іван Мазепа – це той герой, вшановуючи якого, віриш, що, зрештою, і твій народ гідний бачити на своєму історичному іконостасі більш величнішого вождя й істинного лицаря, ніж бачив досі, та зазнати при ньому гучнішої і романтичнішої слави.

Б. Сушинський

Було колись в Україні -

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли пановати…

Т. Шевченко

Запорожцями називали українських козаків, які жили в пониззі Дніпра за порогами в XVI–XVIII століттях.

Кобзарі співали:

Гей, друзі молодці,

Браття, козаки-запорожці!..

Того й запорожці, що жили за порогами. Відстоювали свою незалежність, рятували Україну від численних ворогів, виборювали їй волю.

У січні 1648 року саме запорожці поклали початок Визвольній війні українського народу в 1648–1654 роках під проводом Богдана Хмельницького. Так-так, це та боротьба, що завершилася (так за радянською історіографією) так званим «возз’єднанням України з Росією».

Тут і запорожці, і сам велемудрий гетьман дали здо-орове-енного маху, бо, «возз’єднавшись з Україною», Росія вже в 1709 році з наказу того самого «великого реформатора Росії» знищила Запорозьку Січ. (Після неї вона знищить і Гетьманщину і взагалі до кореня вирубає автономію – навіть автономію! – віддячивши таким чином Україні за її «возз’єднання з Росією».)

Коли царські війська під орудою німця Текелія знищать Стару Січ (Чортомлицьку), частина запорожців перейде в пониззя Дніпра і поблизу теперішнього Херсонеса заснує Олешківську Січ. То вже, звісно, було не те, але козакам не було де подітися після того «возз’єднання».

Згодом, готуючись до війни з Туреччиною в 1930-х pp., царський уряд дозволив вигнаним січовикам поселитися – тимчасово, звісно, – на старому попелищі, аби вони охороняли південні кордони своєю Новою Січчю, що проіснувала з 1734 до 1775 року.

Як зазначають історичні джерела, після Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 року, укладеного між Росією і Туреччиною, царський уряд дістав можливість посилити боротьбу з антикріпосницькими (на Запорожжі кріпацтва не було) виступами народних мас. Після поразки селянської війни, чинячи розправу над її учасниками, він вжив репресивних заходів і щодо Запорозької Січі.

У червні 1775 року російське військо зруйнувало січові укріплення (війна з Туреччиною закінчилася, і запорожці вже виявилися непотрібними, ба навіть зайвими в братньому союзі з Росією), запорозьке військо було оголошене розпущеним, а його землі роздали поміщикам. Тоді частина козаків у пошуках рятунку перейшла в гирло Дунаю, на територію, підвладну в ті часи Туреччині, де заснувала так звану Задунайську Січ.