Розділ «Частина третя «Успех исключительно оглушительный, в стиле недавних взрывов…» «И глаза ее, огромные, бездонные, с длинными ресницами, так хорошо знакомые нам по кинофильмам с ней, расширяются в испуге…» І вся Росія була у неї закохана…»

І це при тому, що на мистецтві він добре знався. Більше того, він не бачив за кінематографом, чи як його на французький лад називали синема, майбутнього. І все ж потай, у самотині, за зачиненими дверима дивився у більярдній фільми зневаженого ним кінематографа. І в основному ті, у яких грала зірка Віра Холодна.

До Олександрівського палацу доходили вісті про нову зірку синема, тож імператор захотів на власні очі подивитися на ту, яка полонила чи не всю Росію. Зрештою, треба ж імператору знати, ким (чи чим) захоплюються в його імперії! А потім, після перегляду, довго міряв кроками свій парадний кабінет у тиші і самоті і час од часу гмикав – наче здивовано. І мовби аж розгублено.

Зрештою, не втерпівши (та й хотілося з кимось обмінятися своїми враженнями), пішов до імператриці.

До всього ж уже був час вечірнього чаю, а його зазвичай подавали в Кленовій вітальні імператриці, що була облаштована у 1906 році фірмою Мельцера і входила до складу кімнат лівого флігеля палацу на половині імператриці. Стіни були декоровані рельєфами у вигляді пагонів троянд з бутонами і листям під стелею. Для сполучення з половиною Миколи II в кімнаті влаштували антресоль з кленового дерева, прикрашену різьбою. Там знаходився затишний куток, де імператриця з нудьги займалася рукоділлям та малюванням, а після обіду царській сім’ї подавали каву і накривали стіл для вечірнього чаю, після якого імператор, закуривши папіросу, читав телеграми, імператриця забавлялася рукоділлям, а менші діти гралися на килимі іграшками.

Туди й прийшов імператор, бо все ще був під враженням «фільми» з участю Віри Холодної. Страшенно хотілося курити, він навіть дістав папіросу, але вирішив поки що утриматися – після чаю відведе душу.

– Як тобі, мій любий, нова картина «Великого німого»? – запитала імператриця, не відриваючись від своєї забави.

– Яка?

– А та, що ти її щойно подивився у більярдній.

– Встигла підгледіти?

– Підгледіти – це надто вульгарно. Просто я повинна знати, чим займається хазяїн землі руської і мій любий чоловік… То як тобі кінематограф, себто – синема?… Як і раніше, ти не вважаєш його за нове мистецтво і не бачиш за ним майбутнього?

Імператор спалахнув, але стримався, лише знизав плечима.

– Яке мистецтво? – намагався говорити тихо й повільно, тамуючи роздратування. – Яке майбутнє? – міряв вітальню швидкими кроками. – Атракціон! Ілюзіон! Банальна ярмаркова забавка для недалеких, що не йде ні в яке порівняння зі справжнім мистецтвом. І особливо з театром, з яким воно схоже.

– А дивляться ж. По всіх кінотеатрах. І ти ось дивився у більярдній.

– Не піду ж я в кінотеатр?!

– Логічно, мій любий.

– А що всі ним нині захоплюються, то це… Це тимчасове захоплення. Дні життя кінематографа лічені – як і будь-якого атракціону. Набридне. Приїсться. Скільки їх уже було – атракціонів! І скільки ще буде! А мистецтво вічне. Як казав колись Гіппократ: арс льонга, вита бревіс – мистецтво довговічне, а життя коротке… І взагалі… Взагалі, чому досі не подають чаю?

– Зараз подадуть…

Прийшли діти, Микола нагнувся, діти по черзі поцілували батька, і він заспокоївся й подобрішав.

– Як казали латиняни: аре ест целяре артем – справжнє мистецтво полягає в тому, щоб зробити його непомітним. А цей… синема лізе з усіх шпарок… Атракціон! Ілюзіон!! Ярмаркове видовисько братів Люм’єр!

Подали чай.