Розділ «Частина друга-3 І на випускному вечорі вона познайомилася з Володимиром Холодним А потім почалася війна, і треба було йти добувати для Росії чиїсь там Дарданелли, що невідомо для чого були потрібні самій Росії «Кана-аре-ечка жалобно поет…»»

От уже лунає – так врочисто і так хвилююче:

– Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!

Священик виводить молодих на середину храму і ставить їх на рушник, що зветься на церемонії підніжжям, перед аналоєм – високим, з похилим верхом столиком, на який вже покладено хрест, Євангеліє і вінці – корони, які під час вінчання триматимуть над головами молодих.

(Я, зізнаюсь, встиг шепнути обраниці своїй: «Нарешті збулася моя найбільша віра, Вірусенько моя: я привів тебе під вінець!»)

Підніжжя символізує єдність молодих і радість від спільного життя у шлюбі. (Рушник потім молоді мають залишити у церкві.)

Священик урочисто запитує молодих, себто нас з Вірусенькою (схвильованою вона була ще вродливішою, ще чарівнішою, і я просто млів біля неї на рушнику, від однієї лише думки, що це диво віднині належить мені! Мені єдиному у всьому світі білому – скажи, хіба це не щастя?), чи міцні ми у своїх намірах вступити в шлюб, чи раніше ми не давали інших обіцянок вступити з іншими у шлюб?

І ще запитує священик нас з Вірою, чи згодні ми вступити в шлюб одне з одним, адже без взаємної згоди молодих шлюб не може бути освячений церквою.

Ми з Вірусею вигукуємо – трохи захриплими від хвилювання голосами – так, згодні, отче, згодні, згодні, згодні!

А вже після того священик починає обряд вінчання читанням єктенії і трьох молитов, у яких згадуються ветхозавітні праведники, які вірно і щасливо жили в подружжі. І просить Господа дарувати молодих, себто нас з Вірусенькою, дітьми й онуками, благословити нас благополуччям і дати нам «одне до одного любов у союзі миру».

Бере з аналоя вінець, хрестоподібно осіняє нас із Вірунькою, дає нам поцілувати розташований на вінці образ Христа.

І врочисто (а бас, який у нього бас! У театрі, в опері з таким голосом виступати!) виголошує – люстри і ті тихо подзвонюють від його голосу:

– Вінчається раба Божа Віра рабу Божому Володимиру!

Дає Віруньці поцілувати образ Богородиці на її вінці. І тричі виголошує:

– Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх!

І тричі благословляє нас. Потім проголошує, що раб Божий Володимир бере в дружини рабу Божу Віру, і теж нас тричі вітає.

Покладання вінців і спів священика «запечатлевают таинство брака».

З цієї миті – увага, друже мій, увага! – молоді стають – себто ми – МИ!!! – з Вірусенькою, – стають для церкви чоловіком і дружиною.

Хор співає «Отче наш».

Молоді – ми, ми з Вірусенькою, – схиляють голови на знак покори під вінцями.

І ось уже священик підносить молодим спільну чашу з червоним вином, освяченим хресним знаменням. Спершу я, вже як муж, випиваю вина – три маленькі ковтки, потім – жона моя. Вже жона, Господи, повірити у це трудно, що Віруся вже моя жона!!! Ура, ура, ура!!!