Розділ «Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде»

Думаю, там вони нарешті будуть разом і вже ніколи-ніколи не розлучатимуться, як то постійно траплялося тут, на землі.

А ще прохала, аби Віруня таки хоч там почула, як говорить нині той «Великий німий», вірною і неповторною королевою якого була вона, Віра Холодна!

…А люди – переважно жінки, молоді й не дуже, хранительки наших сімейних огнищ – йшли до Мотронушки з квітами, молитвами, з численними проханнями допомогти їм у бідах і непереливках їхніх – життя є життя і не завжди воно стелить нам під ноги квіти. І виходили з храму з просвітленими і від того ще гарнішими лицями.

І хоч я ходила просити старицю не за себе та за свої клопоти, яких і в мене чимало, а ходила просити блаженну за Віру Холодну та чоловіка її, коли працювала над дисертацією про «Великого німого», голос якого Вірі так і не вдалося за життя почути, але, зізнаюсь, вийшла я із святої обителі теж із просвітленою душею, вийшла, наче заново на світ білий народившись…»

Мине 21 рік після загадкової («Її отруїли!..» десятиліттями говоритимуть, власне, перешіптуватимуться шанувальники актриси, а нині – за відсутністю цензури, – й писатимуть) смерті Віри Холодної в Одесі у році 1919-му, коли у 1940-му Україна знову заговорить про іншу загадкову смерть широко відомої жінки, співачки Оксани Петрусенко. І теж з набором таких же слів: «загадкова смерть», «дивна смерть», «підозріла смерть, схожа на загибель», «її отруїли» і т. д., і т. п.

Писатимуть (і сьогодні, через 69 років після трагедії):

«В яскравому і несправедливо короткому житті знаменитої української співачки дійсне переплелося з таким неймовірним!.. Пішла з життя улюблена народом артистка в розквіті творчого злету… Все це викликало багато різних суджень, чуток. З роками вони наростали, як снігова грудка. Вони живучі і сьогодні. В книжці спогадів про неї друзі її, відомі співаки, диригенти, соратники по мистецтву говорять про рідкісну красу її голосу, вражаючу працелюбність, лагідний норов, вірність товариству, безсріблолюбство. Всі шанують у ній талановиту і неповторну виконавицю українських народних пісень. Але всієї правди немає і не було в жодній із заключних фраз: «пішла передчасно», «вмовк дивний голос», «надто рано покинула цей світ»… Шукають натяків, підтекстів про причини несподіваної смерті Оксани Петрусенко. Всюди порожнеча. Із бесід з тими, хто її ще пам’ятав, знав, струменіло щось незбагненне: були, мовляв, різні чутки… а офіційний діагноз «тромб серця»… «померла при пологах…»

Існує й інший – теж офіційний! – діагноз несподіваної смерті співачки: інфаркт легень. Захворювання, що обумовлене тромбозом (утворення згустків крові – тромбів, – у кровоносних судинах живого організму, що утруднює або припиняє місцевий кровообіг) гілок легеневої артерії.

Серед багатьох і багатьох серйозних причин, які лежать в основі інфаркту легень, називають – в тім числі, і не на останньому місці, – «післяпологовий період породіллі». Не забуваймо: Оксана Петрусенко саме тоді перебувала в пологовому будинку в якості породіллі, а ще раніше неї Віра Холодна, у якої теж підозрювали інфаркт легень, правда, викликаний грипом «іспанка», тяжко перенесла свої перші і єдині пологи, коли лікарі суворо заборонили їй вдруге народжувати. Зважаючи на це, Володимир Григорович, чоловік її, який любив дітей, – аби не ризикувати здоров’ям дружини – другу дочку взяв чужу, із сиротинця, удочеривши її.

Тільки за однією лише підозрою на інфаркт легенів відразу ж вводять гепарин, еуфілін, а також негайно госпіталізують хворого. При підтвердженні діагнозу гепарином лікують на протязі не менше десяти днів, з наступною заміною непрямими антикоагулянтами, а також використовують еуфілін, реополіглюкін, антибіотики. (Називаю малозрозумілі назви медпрепаратів, щоб підкреслити, яке це серйозне захворювання і яких серйозних заходів воно вимагає.) Подібного лікування не було проведено, – як у випадку з Оксаною Петрусенко, якій посмертно буде поставлено діагноз (правда, не зовсім упевнено): «інфаркт легень», так і раніше такий самий діагноз не виключався у Віри Холодної – порядом з грипом «іспанка».

Свого часу сам Іван Козловський, обнявши співачку, вигукнув:

– Зачарувала! Це не спів – це чарівництво!..

З його ж спогадів:

«Чим частіше я зустрічав її в останні роки, тим більше вражали у ній невідповідність доброї посмішки з сумом-печаллю, що мов застигли в її очах».

Інший автор, з тих, хто писав про неї, запитує: так чому ж близькі друзі не бачили цей сум? І потім у своїх спогадах промовчали про дуже важливе: чому яскраве, зовні добре влаштоване і благополучне життя Оксани Петрусенко завершилося трагічним фіналом? Вона була по-людському, по жіночності, по Божих законах достойна кращої долі. Бог і природа наділили її голосом рідкісної краси і сили. Вона співала про радість, без якої не можна жити людині. А у власному серці радощів не було. Не давався їй птах щастя – навіть у її зоряні часи життя… Творчим людям, чиє особисте життя переплавляється у мистецтво, де безконечні гастролі, роз’їзди і розлучення по кілька місяців, потрібна особлива стійкість або справжня любов…»

Євгенія Мірошниченко якось в ефірному діалозі на запитання про особисте життя відповіла прямо: у нас воно не відторгнуте від творчості. Ми – її заручники. На вівтар мистецтва віддаємо все: особисте життя, власне щастя, любов…

Що ж трапилося тоді з Оксаною Петрусенко в пологовому будинку, в році 1940-му? Пологи були нормальними. На восьмий день породіллю готували до виписки. Вона попросила зварити дома борщ та побільше покласти у нього петрушки, мовляв, маляті це потрібно. В обід їй принесли склянку кислого молока, і майже відразу ж – настала смерть. Нібито здало серце. І це у неї, яка у свої сорок років ще не знала, як воно болить. (За іншими чутками, до палати буцімто зайшов якийсь невідомий лікар у білому халаті і зробив їй укол – нібито плановий. Але що за лікар? Мовби він того дня підміняв штатного лікаря, який захворів. Більше того дивного лікаря, який зробив Оксані Петрусенко позаплановий – принаймні їй невідомий укол, ніхто й ніколи не бачив. Так це чи… А втім, хто тепер достеменно скаже, як воно було насправді!) Але з’явилися чутки, здогади. Блискуча і зовні така везуча й щаслива доля популярної співачки закінчилася трагічно. Звістка про несподівану смерть Оксани Петрусенко у віці сорока років рознеслась по Україні в один день. Ніхто не йняв віри: як, від чого могла нагло померти молода і здорова жінка? Кращі поети України присвятили цьому лихові пронизливі вірші – Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра… Але це тільки підлило масла у вогонь: Оксану отруїли, Оксану погубили, звели її зі світу в зеніті слави…

«Ніхто не смів навіть кашлянути, коли вона співала «Віють вітри, віють буйні…», а потім «Стоїть гора високая…» і неслися до людей невидимі струми чогось великого і прекрасного, будили закам’янілі душі. Люди оживали, світліли, а пісні «Ой, не світи, місяченьку» вони вже самі підспівували. А що творила з ними іскрометна «Гандзя»! Вона вихором уривалася в серце кожного, з’єднувала їх в єдине братерство – і несла в далину, в рідну Україну. (Це розповідається, як українці слухали співачку далеко за межами рідної землі.) Дивний голос манив, кликав туди, до світла, до радості, пробуджував у безправних рабів надію, що й вони, вчорашні з діда-прадіда хлібороби, перетворені безчесною державою в лісорубів та сплавників деревини, коли-небудь побачать своє рідне голубе небо, свою землю. І надійде ще час, коли згинуть їхні поневолювачі і комендатура, і карцер з цементною підлогою. На сумних обличчях з’являлися посмішки, сміх і навіть коли чорна тарілка вмовкала, увесь барак був у полоні Оксаниних пісень. І чий-небудь голос починав свій концерт. До півночі в однім бараці співали «Там, де Ятрань круто в’ється…», у другому – «Нащо мені чорні брови», у третьому танцювали «Гречаники». Співали, забуваючи про гавкіт вівчарок. Але про ці заслані хори, які виконували за ніч ледь чи не весь репертуар українських народних пісень, вона вже ніколи не дізнається» – з Інтернет-видання.

Кажуть, Пушкін завжди уважно прислухався до чуток, історій, пересудів… Можливо, й справді до них варто прислухатися – і у випадку з Вірою Холодною, і у випадку з Оксаною Петрусенко… Це про них мудрою людиною колись було сказано: вони залишаться з людьми, навіть тоді, коли самих їх на землі не буде, адже вони підкорили час…

«Україна: що треба побачити»