TextBook Адже без неї, без Віри Холодної, Україна наша буде не вся…
P. S. Перед поїздкою своєю, що, як покаже час, стане останньою в її житті короткому, до Одеси у 1918 році королева «Великого німого» разом зі своїм постійним партнером, теж на той час відомим і популярним артистом Осипом Руничем – молодим, гарним і з біса талановитим та галантним, – на один день заїде до Києва. В українській столиці вони – Холодна і Рунич, – зіграють у Вільному театрі мелодраму «Рука», що користувалася тоді шаленою популярністю і всюди йшла лише на «біс».
Білети було продано заздалегідь за значно підвищеними цінами – дякуючи ажіотажу, – тож спектакль відбувся, як писали, «при битковых сборах».
Актрису довго не відпускали зі сцени. Аплодисменти перекочувалися хвилями, що наростали то там, то там, вигуки «Браво!!!» не затихали й на мить.
Осип Рунич вже не знав, як і порятувати свою знамениту партнерку, у яку, звісно ж, – як і всі тоді, – був таємно закоханим.
Актриса була схвильована, зворушена і вся зарожевіла, неймовірно гарні її очі сяяли двома зорями на ясному небі…
І тут хтось з жінок у залі, схопившись, крикнув:
– Віро Василівно, хвилиночку, вислухайте мене! Я з Полтави…
– З моєї Полтави? – зраділа актриса. – Я ваша землячка, бо теж «полтавська галушка». Я народжена у Полтаві. Привіт, привіт любій Полтаві!
– Вас у Полтаві люблять так, як у Києві вас люблять кияни. А може, ще й міцніше!
І раптом актриса, простягнувши до зали свої красиві руки, вигукнула:
– Україно! Я люблю тебе, Україно, батьківщино моя!!!
Що тут зчинилося! Спалахнув такий шквал оплесків, що зала у ньому потонула. Всі посхоплювалися, чулися вигуки, що зливалися в один суцільний гул… Розгублений і вражений Осип Рунич, розкланюючись, ледве вивів тоді зі сцени Віру Холодну…
…Покладімо до бронзових квітів на її постаменті в Одесі наші живі квіти. Вона любила Україну (за любов завжди віддячують лише любов’ю), тож без її любові Україна й справді буде не вся…
Адже люблять Віру не лише в Києві, Полтаві чи в Одесі…
А люблять її всюди, де лунає «велике слово – Україна».
Те слово, що
Сім сотень літ його хотіли вбити.
Воно ж, як жито: жити, жити, жити!..
…Вона стоїть у місті своєї загибелі, а навколо неї вирує молоде життя – в Одесі воно завжди молоде, бо як же інакше?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде“ на сторінці 24. Приємного читання.