Розділ «Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде»

Мою «русскую» грусть затая,

За бродячим цыганским вагоном

Я уйду в голубые края.

А потом как-нибудь за стеною

Ты услышишь мой голос сквозь сон,

И про нашу разлуку с тобою

Равнодушно споет граммофон.

…СЛОВА, ЯКОСЬ МОВЛЕНІ НЕЮ, ЗБУЛИСЯ:

«Я люблю тебе, мій «Великий німий», – ти заговориш, коли мене уже не буде.

Я не почую тебе».

…ТИ ЗАГОВОРИШ, КОЛИ МЕНЕ ВЖЕ НЕ БУДЕ.

Так і станеться, її сумне пророцтво збудеться: «Великий німий» заговорить, але вже після того, як його королева піде із світу цього.

Який жаль, що їй так і не судитиметься почути «Великого німого», якого вона любила над усе у своєму такому короткому і такому великому житті…

Євген Бауер:

«Вона залишалася сама собою, вона жила життям, що було дане їй: любила любов’ю, яку знало її серце, була у владі тих суперечливих і темних сил своєї жіночої природи, якими тонкий діалектик диявол виокремив її від народження.

Вона залишалася уособленням пасивної істоти, жінки, яка чуттєво відображує веселі і жорстокі втіхи долі, жінки, зачарування якою так само невідпорне, як і безсумнівне».

З листа московського кінокритика Наталії Ільїної до автора цього роману

«І – насамкінець.

Хоча, мабуть, з цього і треба було мені починати свій лист до Вас. Затрималася з відповіддю по причині хвороби. Нарешті я видужала, зіп’ялась на ноги і відразу ж помаленьку та потихеньку дісталася Покровського жіночого монастиря. До Неї, до Мотрони Московської, що для люду просто Мотронушка – з’їздила, як Ви й прохали.

А їхати до Неї так (на всяк випадок, Вам повідомляю): станція метро «Таганська», прямувати в бік однойменного торгового центру. Праворуч буде тролейбусна зупинка, біля якої продають квіти. Там все потопає у квітах, і майже кожен (кожна) там з квітами, Це ті, хто йде до Мотронушки.