Розділ «Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде»

Звідти дві зупинки на будь-якому тролейбусі, і ось уже стіни Покровського жіночого монастиря. Люду там! І всі йдуть до Неї – за утіхою, за зціленням, за надією…

…Коли їй було 14 років, зустрілась вона зі святим Іоанном Кронштадтським.[17] Після закінчення служби він попросив народ розступитися перед дівчиною і сказав: «Ось іде моя зміна – восьмий стовп Росії». Він передбачив служіння Мотрони руському народу під час гонінь на Церкву.

Ще в дитинстві Мотрона передбачила революцію, коли «будуть грабувати, розорювати храми і всіх підряд гнати». Образно вона показувала, як будуть ділити землю, аби тільки захопити собі зайве, а потім всі кинуть землю і побіжать хто куди. Якось запитали Матінку: «Як Господь допустив стільки храмів зруйнувати?» Вона відповіла: «Тому що віруючих буде мало. Народ під гіпнозом, сам не свій, страшна сила вступила в дію. Раніше люди ходили до храмів, носили хрест, і дома були захищені образами, лампадами. Мені вас шкода, доживете до останніх часів. Життя буде гіршим і гіршим. Тяжким. Прийде час, коли перед вами покладуть хрест і хліб, і скажуть: вибирайте! Якщо народ не кається, то гине і зникає з лиця землі. Моліться, просіть, кайтеся! Господь вас не залишить і збереже землю нашу».

Свою смерть Мотрона передбачала зарані. Три дні вона приймала усіх без обмежень, пособорувалась, причастилася. Відспівати себе веліла у храмі Ризоположення на Донській вулиці. Кончина стариці настала 2 травня 1952 року. На її могилі люди по вірі отримували зцілення, здійснювалися чудеса…

Блаженна передбачала, що після її кончини «на могилку мою буде мало ходити людей, тільки близькі, а коли й вони повмирають, запустіє моя могилка, хіба хто зрідка зайде… Але через багато років люди дізнаються про мене і підуть натовпами за допомогою у своїх бідах і з проханнями помолитися за них Господу Богу, і я всім буду допомагати і всіх почую».

А заповідала поховати себе на Данилівському кладовищі, аби «чути службу». Там знаходився один з небагатьох діючих московських храмів, і вже тоді – під час поховання – люди дізналися про неї, як про угодницю Божу.

Ще перед смертю вона казала: «Всі, всі приходьте до мене і розповідайте, як живій, про свою скорботу, я буду вас бачити і чути, і допомагати вам». А ще Матінка казала: всі, хто довіряє себе і життя своє її ходатайству до Бога, спасуться. «Всіх, хто звертатиметься до мене за допомогою, я зустрічатиму при їхній смерті, кожного».

Ще тридцять років тому її могилка на Данилівському кладовищі стала одним зі святих місць православної Москви, куди приїздили люди з усіх усюд і навіть з-за рубежа зі своїми болячками і лихами. Мотронушка – так ласкаво називають її всі. Вона й нині, як і за життя свого, допомагає людям. Це відчувають всі, хто з любов’ю і вірою прохає її про заступництво і клопотання перед Господом, до Якого блаженна стариця має велике дерзновення…

Увечері 8 березня 1998 року в Неділю Урочистостей Православія, гріб з чесними останками стариці Мотрони в супроводі патріарха Московського і Всія Русі та багатьох архієпископів був доставлений у Донський монастир і в храм во ім’я преподобного Симеона Стовпника. У Покровському храмі Свято-Данилівського монастиря на аналої була покладена частинка гробу блаженної Мотрони. Того ж дня гріб з чесними останками блаженної Мотрони був відправлений до Покровського жіночого монастиря, там його врочисто зустріли при дзвонах ігуменя Феофанія і сестри обителі.

Відтоді й понині туди йдуть і йдуть люди – Руська Православна церква зарахувала блаженну Мотрону до лику святих.

З чим люди йдуть до гробу блаженної Мотрони?

Зі звичайними бідами: невиліковна хвороба, втрата чогось, нелади у родині, нещаслива любов, втрата роботи, гоніння з боку начальства. З різними житейськими проблемами і клопотами. Мотронушка вчила нікого не засуджувати. «Навіщо засуджувати інших? Думай про себе частіше. Кожна овечка буде підвішена за свій хвостик. Що тобі до інших хвостиків?»

І всі шепочуть молитву, звернену до блаженної стариці Мотронушки:

«О блаженна мати Матроно, душею на небеси пред Престолом Божиим предстоящи, телом же на земли почивающи, и данною ти свыше благодатию различныя чудеса источающи. Призри ныне милостивным твоим оком на ны, грешныя, в скорбех, болезнех и греховных искушениих дни своя иждивающия, утеши ны, отчаянныя, исцели недуги наши лютыя, от Бога нам по грехом нашим попущаемыя, избави нас от многих бед и обстояний, умоли Господа нашего Иисуса Христа простити нам вся наша согрешения, беззакония и грехопадения, имиже мы от юности нашея даже до настоящаго дне и часа согрешихом, да твоими молитвами получивше благодать и велию милость, прославим в Троице Единаго Бога, Отца, и Сына, и Святаго Духа, ныне и присно и во веки веков. Аминь».

…Працюючи над докторською дисертацією про джерела російського кінематографа, про епоху «Великого німого», я окремий розділ присвятила Вірі Холодній. Вивчаючи її особисте життя, була дещо засмучена. Що Віра перед смертю так і не побачила Володю, чоловіка свого, не попрощалася з ним. Подумалось мені тоді: Господи, хоч би на тому світі вони не розлучалися і були хоч ТАМ завжди-завжди разом, як любляча пара. У неї ж, крім нього, по-справжньому не було нікого, а в нього, крім неї, теж по-справжньому не було нікого. То чого ж їм навіть ТАМ бути нарізно? Та й померли вони в різний час і в різних містах, далеко одне від одного, тож потойбіччя має їх поєднати. А він помер ще й у відчаї, що жона його розлюбила, замість нього – була у нього така дивинка – вибрала кінематограф. І вирішила я сходити до Покровського жіночого монастиря і помолитися перед гробом блаженної нашої заступниці Мотрони Московської.

Прохала святу Мотрону: поклопочися, наша заступнице, аби хоч на тому світі раба Божа Віра і раб Божий Володимир перебували одне біля одного, жили там одне з одним у злагоді й любові неземній.

Аби хоч там Віруся нарешті приділяла йому увагу…

Може, це трохи й наївно з мого боку, але так хочеться, щоб хоч ТАМ Володя Холодний, який кохав її до безуму, нарешті отримав од Вірусі належну йому увагу, турботу і любов.

– Прохаю тебе, наша заступнице, за рабу Божу Віру і раба Божого Володимира. За життя у цьому світі вони не завжди були в злагоді і разом, хоч і любили одне одного. Тепер вони обоє ТАМ, у Царстві Небесному, тому прохаю тебе, матінко Мотроно, покровительствувати їм, аби ТАМ душі їхні були разом і в любові великій. Хай буде їм ТАМ мир і благодать, і злагода на віки вічні…

Поклала квіти до гробу святої Мотронушки, молилась і все прохала й прохала святу опікуватися Вірою та Володимиром Холодним у ТОМУ СВІТІ, куди кожен із нас, як настане йому час, визначений Господом, прибуде.