Розділ «Частина четверта-4 …Ти заговориш, коли вже мене не буде»

Чи хто згадає її, чи ні. Чи буде хто дошукуватися причин її неймовірного злету і популярності, чи всі її забудуть – однаковісінько. Бо вона назавжди залишилася королевою німого екрана. І сама навіки стала німою.

І хоч вона залишила після себе багато фільмів, але їх нині в основному дивляться хіба що спеціалісти-кінознавці.

Олександр Вертинський присвятив їй багато зворушливо-щемких пісень, що й сьогодні, через десятиліття беруть за душу. Як хоча б ось і ці рядки, вічні, як вічна пам’ять про неї, як вічна вона сама – Віра Холодна.

Замолчи, замолчи, умоляю,

Я от слов твоих горьких устал.

Никакого я счастья не знаю,

Никакой я любви не встречал.

Не ломай свои тонкие руки.

Надо жизнь до конца дотянуть.

Я пою мои песни от скуки,

Чтобы только совсем не заснуть.

Поищи себе лучше другого,

И умней, и сильнее меня,

Чтоб ловил твое каждое слово,

Чтоб любил тебя «жарче огня».

В этом странном, «веселом» Париже

Невеселых гуляк и зевак

Ты одна всех понятней и ближе,

Мой любимый, единственный враг.

Скоро, скоро с далеким поклоном,