Розділ «Частина третя-3 «…І жагуча експресія в очах Віри Холодної» Або я, або кіно. Третього не дано…»

Цитата з книги «100 великих (великих!) женщин», видання «Вече», Москва, 2004 рік, куди якимось дивним способом, за якісь чи не міфічні заслуги потрапила і Есфір Іллівна Шуб. Правда, з позначкою (теж вельми скромною): «радянський кінорежисер, заслужена артистка РРФСР, автор документальних фільмів…» (далі йде перелік яких саме).

У компанії і справді великих жінок – Нефертіті, Сапфо, Клеопатра, княгиня Ольга, Жанна д’Арк, Жорж Санд, королева Вікторія, Сара Бернар, Марія Єрмолова, Віра Коміссаржевська, Марія Кюрі, Леся Українка, Коко Шанель, Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Агата Крісті, сама Віра Холодна, Едіт Піаф, Діва Марія і багато інших справді великих жінок. Але мова зараз піде не про це.

Займалася ця, даруйте, велика жінка у Держкіно…

А втім, процитуємо згадане вище видання:

«…Не актриса, не режиссер, не оператор и даже не в съемочной группе, где все-таки сохранялись бы надежды обрести перспективные знакомства, Эсфирь каждый день приходила в полутемную комнатку с монтажным столом в углу, брала ножницы и в одиночестве или с напарницей (яка до «100 великих женщин», слава Богу, не потрапила!) принималась за пленку. Прокатные конторы Госкино были полны отечественных и зарубежных фильмов, плохо, кустарно смонтированных в «ателье», либо с такими сюжетами, которые, по разумению советской цензуры, требовали значительных купюр…

В руках Шуб перебывали десятки ковбойских, комедийных, приключенческих, драматических лент, которые она с яростным азартом резала и склеивала по-своему, сочиняла заново сюжеты…»

«С яростным азартом резала…»

Так руками і ножицями цієї «великої» жінки були знищені в Держкіно майже всі дореволюційні російські фільми (зарубіжні теж), і так же були знищені (інше слово трудно підібрати) за допомогою ножиць та азарту Шуб майже всі (чи переважна більшість) фільмів з участю Віри Холодної! Чи не за це вельми ординарну і нічим не видатну Есфір Шуб занесли до когорти великих жінок планети Земля – подумати тільки!

І прилаштували її у престижному виданні майже поруч (стор. 421–426) з тією «королевою екрана» (стор. 409–415), чиї фільми вона по-варварському знищила, засівши в Держкіно. Тому й розповідь про Віру Холодну закінчується сумним рядком про те, що «на цій землі зосталося лише кілька десятків метрів затертої плівки (хоч вони не потрапили під ножиці «великої» Есфір Шуб! – В. Ч.), на якій випливають, ніби з небуття, проникливі, чаруючі очі Віри Холодної».

І збереглося з фільмів Віри Холодної тільки п’ять стрічок, і тепер навіть непросто сказати, у скількох картинах вона знялася, а їх було – за різними даними – від 50 до 80! Постаралась Есфір Шуб зі своїми всемогутніми ножицями!

На той час кінематограф – хоч уже й відбулися дві революції – вперто не хотів змінюватись і тим більше пристосовуватися до нової і вельми войовничої влади. Як і до революцій, продовжували знімати стрічки «з життя вищого світу» – з дещо штучними пристрастями, пишними костюмами й розкішними інтер’єрами – хоч багатих на той час прогнали, а пишних костюмів ніхто не носив, але… Публіка лавою сунула на такі фільми, що були для неї як наркотики – аби відволіктися хоч на годину від жахливої дійсності. Кіномитців радувало те, що руки в нової влади ще не дотягувалися до націоналізації приватних кінофабрик, хоча вже почали відчутно притіснювати кінобізнес. Зрештою, у січні 1918 року буде створено кіновідділ позашкільного відділу Державної комісії з освіти, але поки що він не мав чіткої політики, тільки прилаштовувався, придивляючись, що і як…

Зйомки не припинялися. Після повернення з Сочі група трудилася чи не щодня, тож Віра Василівна вдома майже не бувала. Поверталася зі зйомок пізно, вкрай стомлена, як вичавлена і навіть, відмовившись від вечері, падала і засинала тяжким тривожним сном.

Тижневик «Театральная газета» писав, що «госпожа Холодная – одна из лучших наших кинематографисток. Г-жа Холодная делает замечательные успехи в смысле драматического содержания. Это особенно касается разработки мимики ее красивого и на редкость кинематографического лица».

Провінційні ж газети й журнали навперебій повідомляли, що «редко нам приходилось видеть такую художественно разыгранную картину, как фильмы с участием Веры Холодной».

Невмолимо наближався 1918 рік, коли в біографії зірки німого кіно з’явиться сумний рядок: «ОСТАННІ РОЛІ». І це у 26 років, і це всього лише після чотирьох років роботи в кінематографі! Тоді Холодна знімалася у Харитонова – у фільмах «Мещанская трагедия» і «Княжна Тараканова». Аби закінчити цей фільм, у червні виїдуть на натуру до Одеси – звідки Віра Холодна вже не повернеться.

На той час фільми з участю колишньої «полтавської галушки» користувалися просто-таки шаленим успіхом – Віра Холодна була Вірою Холодною, і на публіку діяла магія її імені.

Поети Срібного віку присвячували їй вірші, романси. Її називали то «капризной девчонкой», то «саксонской игрушкой», то «мадонной из мрамора». Але Віра ніколи не була крихкою і слабкою чи вередливою і безвольною – варт згадати, що вона одна утримувала велику родину і була для близьких підтримкою і опорою. Хоча для рідні Віра перетворилася у якийсь привид: її бачили вдома лише пізніми вечорами (якщо вже не спали на той час), коли вона поверталася з чергових зйомок, яким, здавалося, ніколи не буде кінця-краю. За чотири роки Холодна знялася у майже вісімдесяти фільмах!

До всього ж її дім на Ново-Басманній чи не щодня штурмували поклонники, і рідні вже остерігалися виходити на вулицю. Якщо Віра мала хоч хвильку часу, то нікому не відмовляла в автографах, всім дарувала увагу й посмішку. І якою б не була вона стомленою, але завжди погоджувалася на інтерв’ю. Себто вона вже вважала себе такою, що собі не належить. (Якось, коли Віра пообіцяла у вихідний погуляти з дочками, примчав якийсь любитель, і актриса дозволила йому знімати себе. Горе-любитель тільки півдня установлював апаратуру, потім півдня знімав, і прогулянка з дочками не вийшла.)

Фільми з її участю приносили величезні прибутки – тільки один кінотеатр давав за рік фірмі Ханжонкова фантастичну на ті часи суму – 50 тисяч рублів! За таких умов Віра не могла поїхати за рубіж, куди її постійно запрошували. Та й для чого, якщо її вдома супроводжує шалений успіх і вдома є все, що їй потрібно і що її влаштовувало.

А поки що жорстока конкуренція: загавишся – програєш, – змушували фірму Ханжонкова гнати стрічку за стрічкою: «Дети века», «Пламя любви», «Дети Ванюшина»… І так фільм за фльмом – тринадцять за рік!