Розділ «Частина третя-3 «…І жагуча експресія в очах Віри Холодної» Або я, або кіно. Третього не дано…»

Того самого дня на сцені мав з’явитися бенефіціант у чорному костюмі П’єро… Бенефіс, як відомо, вистава в дореволюційному театрі (так за давніми словниками, тепер бенефіси відбуваються і в сучасних театрах) на користь одного з учасників…

А дивно тому, що бенефіс Вертинського – цілком, до речі, ним заслужений, – збігся – диво, таки диво! – з бенефісом… більшовиків. Адже вони з наполягання Леніна вибрали день 25 жовтня 1917 року днем свого… «бенефісу». Сьогодні у всіх довідниках можна прочитати, що саме 25 жовтня за старим стилем (7 листопада за новим) з’явиться звернення Військово-революційного комітету Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів «До громадян Росії», підписане В. І. Леніним, що «повстання в країні назріло і неминуче…»

То хто кому зашкодив: Вертинський своїм бенефісом, призначеним саме на цей день, чи більшовики своїм «бенефісом», теж призначеним саме на цей день? Тобто повстанням, що згодом буде назване Великою Жовтневою соціалістичною революцією.

З якогось незбагненного збігу бенефіс «руського П’єро» було призначено саме на той день, коли мала відбутися «перша в історії людства соціалістична революція», яку мав здійснити робітничий клас Росії в союзі з найбіднішим селянством. Під керівництвом, звичайно ж, Комуністичної партії на чолі з В. І. Леніним. Той день, коли було закликано повалити «владу буржуазії» та «встановити диктатуру пролетаріату» і створити державу нового типу – Радянську соціалістичну (гра словами і словесами тоді була на вельми високому рівні!).

У день, коли більшовики, «озброєні ленінськими Квітневими тезами і рішеннями Квітневої конференції», взялися до справи, і був висунутий лозунг Леніна: «Вся влада Радам!»

А тут… А тут якийсь Вертинський, салонний і манірний «руський П’єро» зі своїм бенефісом! Тут створюють нову державу, прикриваючись диктатурою пролетаріату, а тут… Вертинський зі своїм бенефісом! І теж запланованим на 25 Жовтня! (Вже Жовтня, а не – жовтня!) Ніби не міг вибрати собі інший день чи інший місяць!

Більшовики встигли – поки буржуазія чухалася, – встановили свою військову диктатуру. А чому? Та тому, що «в той час країна переживала загальнонаціональну кризу. Економічна розруха, дорожнеча (ніби її зараз немає), безробіття посилювали страйкову боротьбу робітничого класу, яка з кожним днем набувала все більшої гостроти і набирала дедалі виразнішого політичного характеру. Соціалістичний за своїм характером робітничий рух зливається в єдиний революційний потік з революційним селянським рухом…» і т. д., і т. п. у тому ж таки дусі. Коли «загроза контрреволюційного перевороту сколихнула маси» – тобто більшовиків, і вони вихопилися наперед зі своїм переворотом – не вмер Данило, так болячка задавила! Коли «настав вирішальний момент у боротьбі за перемогу соціалістичної революції. У своїх листах до ЦК РСДРП(б) В. І. Ленін у вересні 1917-го всебічно обґрунтував необхідність взяття радами державної влади шляхом збройного повстання, накреслив його план… Важливим кроком у підготовці повстання було створення при Петроградській раді штабу повстання – Військово-революційного комітету (ВРК). Розширене засідання ЦК РСДРП(б) остаточно затвердило ленінський план негайного збройного повстання… Сили революції були приведені в бойову готовність і чекали сигналу для виступу… В ніч на 26 жовтня (7–8 листопада) було взято Зимовий палац, де перебував Тимчасовий уряд. Арештом останнього переможно завершилося Жовтневе збройне повстання у Петрограді…»

І в той час, коли Петроград посилено день і ніч на чолі з робітничим класом готував повстання по захопленню влади (аби її не захопила буржуазія), у Москві навперейми розкуповували білети на бенефіс Олександра Вертинського. На той самий день, коли в Петрограді мали затіяти збройне повстання – на 25 жовтня. (Для Москви тоді 25 жовтня ще було вочевидь з малої літери: 25 жовтня.)

Всі білети на бенефіс «руського П’єро», призначений на 25 жовтня, були наперед розкуплені, всі до одного.

Ось чим, виявляється, тоді були зайняті москвичі – не гаслом «Вся влада Радам!», а всього лише: «Нет ли лишнего билетика на Вертинского, господа?»

Згодом, коли Олександра Вертинського викличуть до ЧК з приводу його «контрреволюційного сочінєнія» «Я должен вам сказать…», то зроблять спробу – не подумавши, правда, гарненько, – звинуватити його, що він, Олександр Вертинський, своїм бенефісом, призначеним саме на 25 жовтня (Жовтня!) хотів було завадити революції – не більше не менше!

Вертинський, стримавши посмішку, відповів вельми чемно і тактовно, спокійним тоном (хоч душа його і все нутро й сміялось-реготало):

– Я вам дуже вдячний, господа…

– Не господа, а – товаріщі!

– Пардон, товаріщі, що ви так високо оцінюєте мої артистичні здібності й можливості, коли певні, що я своїм бенефісом міг зашкодити революції, призначеної саме на той день…

– Але чому ви затіяли свій, як ви кажете, бенефіс саме на історичне 25 Жовтня 1917 року?

– Та звідки ж я знав, господа, пардон, товаріщі, коли призначав свій бенефіс на 25 жовтня, що саме на цей день господін, пардон, товаріщ Ленін Владімір Ілліч у глибоко законспірованому підпіллі – у курені в Розливі[9] – запланував на 25 жовтня свій бене…е-е… свою, пардон, революцію?

Мовби подіяло, з ним тоді московські чекісти навіть погодилися. Справді, звідки він міг знати, що саме на 25 жовтня Ленін у глибоко законспірованому підпіллі призначив свій бене… Пардон… (Тьху, зараза, причепилося буржуазне слівце!) Призначив свою, себто нашу революцію?

1918 року ательє Харитонова вирішило екранізувати п’єсу Льва Толстого «Живой труп». Роль Маші він запропонував своїй симпатії і нікого більше не хотів у ній бачити. Віра спершу зраділа неймовірно, а потім, як минув перший спалах радощів, ладна була й позадкувати. І навіть думала, як би делікатно, аби не образити Харитонова, відмовитись від такої честі. Річ у тім, що роль Маші – це актриса відчувала, – стане для неї серйозним творчим випробуванням. І все ж, повагавшись, не одну ніч подумавши, погодилась. Але погодилась з великою тривогою й острахом провалитися. А погодившись, з усім запалом почала готуватися до цієї ролі.

Як згадуватиме режисер Сабінський, незважаючи на його вимогу, актриса навідріз відмовилась змінювати зачіску і навіть плакала – «кілька днів підряд». Через якусь там зачіску? Ні, у неї було своє розуміння, як зіграти цю роль, і воно не у всьому збігалося з розумінням тієї ролі режисером. Режисер стояв на своєму, актриса – теж на своєму. Крім усього, зміна зачіски – цього найбільше боялася Віра, – може змінити її образ, що преса і глядачі називали чарівливим…