TextBook А за Вами, словами звеня,
Парикмахер, суфлер и актеры с актрисами
Потихоньку ругали меня.
Кто-то злобно шипел: «Молодой, да удаленький.
Вот кто за нос умеет водить».
И тогда Вы сказали: «Послушайте, маленький,
Можно мне Вас тихонько любить?»
Вот окончен концерт… Помню степь белоснежную…
На вокзале Ваш мягкий поклон.
В этот вечер Вы были особенно нежною,
Как лампадка у старых икон…
А потом – города, степь, дороги, проталинки…
Я забыл то, чего не хотел бы забыть.
И осталась лишь фраза: «Послушайте, маленький,
Можно мне Вас тихонько любить?»
Потім писатимуть (вже чи не захоплено, без іронії й шпильок, властивих першим газетним відгукам про нього): Олександр Вертинський з’явився на руській естраді якось негадано і неочікувано – ще вчора його не було і в помині, а сьогодні він уже є – як ніби таким, популярним, він і народився. І вигулькне він перед Першою світовою війною, коли здавалося, що часи настали не для естрадних модних співаків.
Завоювавши успіх – навіть для самого себе зненацька! – на естраді, Олександр відразу ж залишає кінематограф (хоча й не назовсім, після повернення з еміграції він зніматиметься в кіно і навіть отримає Державну премію СРСР саме за роль, зіграну в фільмі) і зовсім про те не шкодує. Популярність його – правда, поки що лише в столиці імперії, – росте пишним квітом, здається, без жодних зусиль з його боку, хоча це, звісно, не так.
У його програмі, що незмінно викликає захоплення, як вірші власні, так і речитативне виконання творів поетів Срібного віку – Блока, Анненського, Сологуба, Ахматової, Гумільова… Вертинський стає таким популярним, що білети на його концерти розкуповуються чи не за лічені години при чималому стовпотворінні біля білетних кас – потім нещасливці бігають з простягнутою рукою: чи немає зайвого квиточка? Згоден купити за будь яку ціну… Панове, господа-а…
Його бажають бачити, слухати і насолоджуватися ним представники усіх прошарків і станів у столиці Російської імперії – від простих обивателів до інтелігентів та аристократів.
Зрештою, 25 жовтня 1917 року в Москві з’являться афіші: «Бенефіс Вертинського». І цих двох слів і одного прізвища виявиться досить, аби в столиці спалахнув мало не ажіотаж, адже всім раптом захочеться побути на його бенефісі – ах, Вертинський!.. Ах, цей таємничий і незрівнянний руський П’єро!!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ваші пальці пахнуть ладаном…» автора Чемерес В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя-3 «…І жагуча експресія в очах Віри Холодної» Або я, або кіно. Третього не дано…“ на сторінці 13. Приємного читання.