Розділ «Частина третя-2 «Її владно покликав обов’язок патріотки і дружини російського офіцера-героя» І вирве чоловіка з того світу «Російський П’єро» І популярність його була хоча й скандальна, але ж така оглушлива!.»

– О, це щось має бути новим і цікавим. Дружина вимагає слова.

– Навіть на суді надають підсудному останнє слово.

– Я теж його надаю тобі. Давай!

Набрала побільше повітря в легені і почала:

– Твоя дружина, Володю, сподіваюсь, все ще кохана, так ось, твоя дружина – актриса. АКТРИСА!!! Іноді мені починає здаватися, що ти ще й досі цього не збагнув, а пора вже… Актри-иса-а… Цe єдине, що я тямлю і що мені вдається, як нікому іншому. Може, це і є моє покликання. Дарунок від Бога, яким не скористатися – гріх. Актри-иса-а… А це – на все життя, що в мене ще буде попереду. Як… Як у Сари Бернар…

Він запитливо – хоч і спідлоба, – подивився на неї:

– Яка ще… Сара Бернар? Мені ще тільки якоїсь там Сари Бернар і не вистачало! Та гаразд…

– Французька актриса, з 1862 року грає в театрі, знімається у фільмах. Після картини з її участю «Королева Єлизавета» здобула всесвітній успіх.

– Я зворушений якоюсь там… Сарою Бернар.

– Почекай, я ще не все сказала. Минулого року Сарі у віці сімдесяти одного року ампутували ногу. Одноногій жінці, немолодій при тому, виступати на сцені? Але вона була і залишалася актрисою, яка без сцени чи екрана не уявляла навіть решту свого життя. Стара, хвора, з ампутованою ногою, вона все одно приходила – кульгала на милицях, – до театру з одним бажанням: грати, грати, грати. Наперекір всьому! І в такому стані вона виступала на сцені – уяви. Фантастика! За сюжетом п’єси її виносили на сцену на носилках… Звівшись з носилок, Сара вибачилась перед публікою за те, що все ще з’являється перед нею… А з’являється тому, що вже не може без неї жити. І всі в залі схопилися, і грянув грім аплодисментів. І Сара, стара, хвора, з однією ногою – уяви, як це для жінки, колишньої красуні, – зіграла свою роль як ніколи… Бо була справжньою актрисою – до останнього свого подиху…

– Дякую. Мерсі. Ти мене зворушила – легендою про Сару, як її, Бернар?

– Любий мій, отямся. Я, як і Сара Бернар, актриса. І цим все сказано. Навіть під загрозою, що ти мене кинеш, якщо не пристану на твій ультиматум, я все одно не кину кіно. Бо з ним я не просто я, а – Віра Холодна. Без нього я… я просто твоя дружина – не ображайся і не май на мене гніву, а зрозумій мене. Бути лише твоєю дружиною… Цього мені мало. Чи варто було на світ народжуватися, аби стати всього лише чиєюсь дружиною?

– Це твої останні слова? – погрозливо запитав він.

– Так, це мої останні слова, мій любий!

Ці її останні у тій розмові слова – «Чи варто було на світ народжуватися, аби стати всього лише чиєюсь дружиною?» – він запам’ятає на все життя. І намагатиметься, як охолоне, – їх забути, вирвати зі своєї пам’яті, але так і не зможе те зробити. Вони болючою скіпкою застрягнуть у його душі назавжди, і він нічого не зможе з собою зробити.

Хоча розмова, що вже стала наболілою, – у них тоді таки відбулася.

І Віра полегшено зітхнула, що сказала йому все, відчуваючи, як камінь з її плечей скотився. (Правда, на його місці з’явився одразу ж новий.) Та розмова, у якій вона поставила – принаймні так Віра думала, – крапку над «і». І після того вона вперше відчула, що вони… чужі. Правда, ще «мовби чужі», «ще не зовсім чужі», але тріщина у їхніх стосунках вже тоді зазміїлась… Бо він її не лише не розумів, а й навіть не бажав розуміти, а це перша ознака відчуженості… Не допомогло навіть посилання на Сару Бернар. Як і на Марію Єрмолову, що її мало не у відчаї, – принаймні, хапаючись за неї, як за соломинку, – згадала Віра… У великої російської драматичної актриси Марії Миколаївни Єрмолової, яка мала шалений успіх у театрі, не склалося особисте життя. З її чоловіком стосунки звелися до необхідності жити удвох під одним дахом заради дочки.

І вони жили.

Насилу терплячи вдома одне одного – теж заради дочки. Єрмолову рятувало те, що в неї був коханий – відомий у Європі вчений. Вона його обожнювала. Життя без нього не уявляла.

І він без неї тяжко мучився, але…