Розділ шостий Магда в сутінках

Коли вони зустрілися десять років тому, це була молода вдова начальника кримінальної поліції Густава Богдановича, попередника Віхури. Тоді вона жила в апартаментах готелю «Жорж», за які не платила, бо дирекція вважала за честь надати пані Магді дах над головою та повний пансіон. Міська еліта, включно з президентом міста й всесильними багатіями, наввипередки намагалися стати їй у пригоді. Причина — спадщина, залишена покійним чоловіком. Начальник поліції зібрав архів, у якому зберігалися дані на всіх, хто бодай щось значив у Львові, тому впливові особи мали причини боятися розголосу. За кожним обов’язково водився бодай один грішок, тож Магда тримала їх у своїх кігтиках.

На той момент вона була за крок від нового шлюбу. Несподівана влада не рятувала від самотності, молода жінка втомилася й нарешті зустріла Адама Вишневського, з яким готувалася пов’язати подальше життя. Кошовий не бажав їй нічого лихого, та все ж зробив весілля неможливим. Інакше вчинити не міг: пан Адась виявився убивцею, готував замах на Клима, і той не міг дозволити йому лишатися в місті.

Вишневський убив адвоката Сойку, маючи на те дуже серйозний мотив. На той час Кошовий також усвідомив, ким став у Львові його давній київський колега. Жалю не відчував, і, якби викритий ним Адам прийшов на відверту розмову та признався за чаркою наливки, Клим не мав би підстав порушувати його матримоніальні плани. Але замість того наречений Магди захотів його вбити. Попередивши замах, Кошовий зрозумів: рано чи пізно Вишневський захоче його знищити. Не фізично, так в інший спосіб, накрутити кохану Магду нічого не вартує. Тож не лишив Адамові вибору: своє мовчання в обмін на розрив із нареченою та виїзд зі Львова назавжди.

Згодом Магда щось запідозрила. Не маючи доказів, вона знайшла інші причини, аби посваритися з Климом, і тривалий час він побоювався: одного разу примхлива пані Богданович порухом мізинця знищить його кар’єру на новому місці. Та потому, як Кошовий знайшов убивцю її близької подруги, вони уклали перемир’я. Потім, шукаючи божевільного Різника, він дізнався таємницю походження Магди й деякі не зовсім привабливі сторінки її минулого. А згодом, коли вони вже стали коханцями, вона сама відкрила великий секрет: нема картотеки Богдановича, все це — блеф, який дозволив молодій вдові вижити в жорсткому світі.

Чорний кіт пробіг між ними два роки тому.

Тоді Магда навіть пішла з дому, та повернулася, коли Климові вдалося знешкодити російського шпигуна на прізвисько Баламут. Але зерна протиріч нікуди не поділися. Вони почали проростати. Коли українці з поляками зробилися відкритими ворогами, Кошовий із Магдою, не змовляючись, вирішили не говорити на слизьку тему взагалі. Обоє розуміли: ризикують щонайменше обопільним відторгненням із своїх кіл. Їхня пара могла стати гнаною, і вигнанці змушені будуть або розійтися, або, спаливши за собою всі мости, забратися зі Львова геть, щоб нікому не муляти очей. Вони знайшли час і сили переговорити про це.

Зупиняли дві обставини.

Перша: українець і полячка відтепер ніде не зможуть знайти спокій. Хіба б виїхали до Парижа, Берліна, Лондона чи, хай там як, перетнути океан, подавшись до американських або канадських берегів. Жоден із варіантів не влаштовував обох.

Друга: вони справді кохали одне одного. Тільки за весь час, поки були разом, жодного разу не освідчилися. Пристрасний шепіт у ліжку під час любощів нічого не означав, бо в такі моменти жоден не міг похвалитися контролем над собою. А так Магда чекала, поки Клим заговорить про це. Той, своєю чергою, не був прихильником освідчень після трагічної історії з Басею — жорстоке вбивство нареченої в переддень весілля поранило так глибоко, що гоїлося досі. До всього, Кошовий чим далі, тим більше схилявся до переконання: смерть Басі й власне зруйноване особисте щастя — помста вищих сил за розлад подружнього життя Магди та Адама.

З Вишневським вона була б щасливішою.

Аби не провокувати одне одного, кожен поринув із головою в особисті справи. Це дало ефект: загальна втома не лишала часу на обговорення слизьких, небезпечних, некомфортних питань. Та, з іншого боку, Клим помічав — вони, живучи під одним дахом та сплячи в одному ліжку, знаходять усе менше спільних тем для розмови. Кохатися при цьому менше не стали, навпаки — Магда частіше сама виявляла ініціативу й так вимотувала, ніби кожен раз був останнім.

Її манери помітно змінилися, як і зовнішність. Риси загострилися, вона виглядала дорослішою, ніж під час їхньої першої зустрічі. Піддавшись новій жіночій моді, вона підстригла своє каштанове волосся коротше, ніж звик Клим і ніж йому подобалося. Та він змушений був прийняти «хлопчачу» стрижку, як і те, що Магда стала курити міцніші цигарки, майже зовсім відмовилася від парфумів, хіба кропила себе дуже-дуже трошки, як казала сама — задля пристойності. Позбулася також від решти коштовностей. Уже знімала їх та продавала частину, коли прийшли росіяни, потім вдягала, те, що лишилося. Нині знову заховала все, що лишилося нерозпроданим, у оздоблену бісером шкатулку. Широкополий капелюшок змінила на невеличкий, з корсетами та сукнями, звуженими в талії, розпрощалася назавжди. Старий, модний колись одяг віднесла до кравця, аби той перешив, перетворивши вузькі спідниці на широкі, а самі сукні висіли, не сковуючи рух.

Вона, як і раніше, працювала в госпіталі, за три роки опанувавши все, що має знати кваліфікована медична сестра, й могла керувати молодшими та менш досвідченішими. Про свою службу говорила охоче, розказуючи Кошовому вдома про поранених, важкі операції та померлих часом навіть більше, ніж він був готовий знати та чути. Віднедавна Магда також взяла на себе обов’язки патронажної сестри, зголошуючись глядіти за хворими самотніми старими добровільно. Клим підозрював: пішла на такий крок, аби менше часу лишалося на спілкування, бо зринали питання, здатні розділити українця з полячкою. Тож ліпше уникати будь-якої нагоди їх ставити...

— Гаразд, з нас двох ви, пане Кошовий, все одно найпроникливіший, — визнала вона, підводячись з-за столу. — Ти потрібен мені, Климентію.

— Дотепер потрібен не був?

— Не блазнюй, будь ласка. Мав би зрозуміти, до чого веду.

— Не розумію, вибач. Отже, не такий уже проникливий.

— Ти повинен допомогти одній людині.

Вона обійшла стіл, він ступив назустріч. Обоє зустрілися посередині кімнати. Її руки знайшли його, несильно стиснули.

— Для мене це дуже важливо. Не думала, що аж так переймуся. То через пані Малгожату, мені її шкода.